Як писав один німецький блогер в газеті "Наш Путь" у 1943 році від 3 листопада (зараз же листопад? То можна і згадать...): ".… А соняшники в Херсоні в моді. Жваво перегукуючись, люди, що прогулюються Головною вулицею, щедро всипають тротуари лушпинням від насіння. До вечора, ймовірно, тротуар вкриється м’яким, різнобарвним килимом.Тут же на Головній вулиці стається кумедний епізод. Біля якогось будинку стоїть вартовий із числа добровольців-туркменів у німецькій формі. Багато хто з них, звільнившись із полону, просився до лав добровольців, бажаючи активніше долучитися до боротьби з більшовиками. Їхні прохання були задоволені, і відгуки начальства про них найкращі: хороші службовці, дисципліновані, бездоганної чесності. І ось один із них стоїть на посту. З-під характерної німецької каски визирає ще більш характерне обличчя туркмена.Звісно, біля нього зібрався натовп зівак. Довго й мовчки він дивився на них, поступово роздратовуючись. Нарешті йому набридло це розглядання його, як дивовижі, і, невдоволено похитавши головою, він обурено вигукнув: — Ну чого? Чого витріщились? Ерманця ніколи не бачили, чи що?"Фото проєкту Trip Must Go On (автор Єгор Сердюк та Олег Марчук)