Спогади №4Продовження зі спогадів нашого двоюрідного діда (брат діда) про життя в Херсоні під час окупації 1941-1944 рр. (під час окупації йому було років 8–9)- Ми жили у дворі, який тягнувся вздовж Суворова (вул. Європейська) від Карла Маркса (вул. Михайла Грушевського) до Спартаківського провулка (пров. Успенський). Там два великі двори з’єднувалися вузьким проходом. Саме в тому проході був вхід до нашого будинку. Там ще ріс виноград і стояв старий великий литий стовп. Він ще стоїть?- Стоїть, - кажу я, і навіть фото показав йому.- О, це добре! Гарний стовп. За ним була квартира наша. Навпроти стовба - був наш підвал. У нашому підвалі, був сарай. Там ми тримали здоровенного кабана. Той кабан жер, як... ну як свиня (сміється, бо іншого порівняння не придумав). Він їв дуже багато і, зараза така, не все підряд. Мало того шо складно було траву йому знайти, так ще й рило кривив. Тому деяку траву треба було нарвати, зварити з сіллю — і тільки тоді він її їв. Свиня... Ох, намучився я з ним. Бо цей кабан теж був на моїй відповідальності (про інші його відповідальності я розказував в попередніх спогадах). А це був ще той іспит тримати кабана під час окупації, годувати його, і це шоб румуни про нього не дізналися, і шоб німці не дізналися, і шоб сусіди не сильно розтринькали всім... То двері закривали в сарай міцно і швидко, чистив часто, шоб не воняло... і взагалі просив кабана сильно не хрюкати. Це було і в його інтересах. Так він пожив довше.Коли прийшов час колоти кабана (вже після війни) - я дуже радів: і м’яса поїм, і більше не треба буде годувати цього ірода. Ми з татом і мамою вирішили потихеньку його заколоти. Одразу скажу — потихеньку не вийшло. (сміється) Він був великий… і з першого удару проколоти його загостреним штиком не зовсім вдалося… кабан верещав не лише на весь двір, а і на всю вулицю. Я думаю було чутно до театру... Смачний був... на довго вистачило. Він нас врятував. Гарний кабан."