Telegram statistics channel - @kgbfiles

Так само навряд чи колись стане відомо, що саме робив "Жгут" як агент. Навіть в повоєнному МГБ розібратися з цим не змогли - а дуже хотіли. Сліди справи агента губилися в 1941 році (радше за все втратили під час війни). Знайшовся лише співробітник, який пам'ятав, що в справі було якихось 4-5 аркушів. Така деталь може вказувати на те, що фактично агент нічого (або майже нічого) для чекістів не робив. Так бувало - підписку дав, але завдання саботував. Це одна з ілюстрацій того, що не варто поспішати з висновками (“зрадник!”, “стукач!”). А навіщо повоєнному МГБ емігрант “Жгут”-Багряний? Все просто: був агентом колись в СРСР - нехай тепер буде агентом у Німеччині. Нехай розповідає те, що знає про діаспорі організації, допомагає їм сваритися між собою. А потім можна буде вивезти агента в СРСР. З “Івановим”-Петровим вийшло ж. Тільки Петров тихо займається наукою, а Багряний зможе писати статті про соціалістичний рай, і закликати українців так само повертатися.На роль агента для зв’язку з письменником чекісти обрали його родича. Він мав приїхати до Німеччини, знайти Багряного, нагадати тому, що він “Жгут”, зробити пропозицію, наобіцяти золоті гори та Сталінські премії після повернення в Україну. Почувши під час зустрічі від родича слово “Жгут”, Багряний “зробив серйозне обличчя, насупив брови і ніби замислився”. Спробував переконати родича, що агентом він не був, чекісти все вигадали, а псевдонім “Жгут” якраз взяли в його книжці (в МГБ була версія, що Багряний передбачив такий сценарій, і саме для цього назвав персонажа роману “Жгутом”; дивіться документи в дописі). Загалом Багряний та зв’язковий спілкувалися кілька днів (одного з тих ранків стало відомо про смерть Сталіна - і зв’язковий описує реакцію співрозмовника). Взагалі зв’язковий залишив цікавезний (майже сто аркушів!) звіт про свою місію. Місцями читається як п'єса, і в книзі я цю п'єсу розлого цитую.В цілому Івану Багряному присвячений один із розділів “Агента з ведмедиком”. До речі, там є донесення “Іванова” (Віктора Петрова, головного героя книжки) про Багряного. Зокрема з оцінкою літературного таланту письменника та згадкою про “Тигроловів”.Нагадаю, триває передзамовлення моєї нової книжки “Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича)”, що виходить у видавництві Vivat. Ви можете замовити її безпосередньо в автора - тобто в мене. Кожну придбану книжку я підпишу. На передзамовлення діє знижка: 483 гривні замість 569 (до речі, 672 сторінки!). Надруковані примірники будуть готові орієнтовно в лютому - і я одразу почну їх підписувати та відправляти.Замовляти за посиланням:https://secure.wayforpay.com/button/b08cd5688f575Якщо не проходить платіж - пишіть у приват.Документи в дописі: ГДА СЗРУ. #агент_з_ведмедиком

Дуже цікаві дані про маловідомого українського поета Леоніда Лимана (Григоріва), про якого свого часу колега по МУРу Віктор Петров (В. Домонтович) говорив, що він геній.Цікаве розкриття «кухні» компрометації КҐБ на підставі розсекречених документів дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників. Зокрема, вдалося знайти описання того, як фальшувалися різні тексти і документи від імені Єврейського центра документування у Відні (невдовзі Центр отримав ім’я Симона Візенталя, відомого як «мисливця за нацистами») і підпис самого С. Візенталя. Там багато цікавих рекомендацій з москви про те, що і як треба робити, якщо немає жодних доказів провини людини. І цими «доказами» москва потім козиряла на високому міжнародному рівні у США! Чи не ставить це під сумнів низку інших подібних справ?Архів СЗРУ

Оцифровані фонди архіву Української вільної академії наук у США тепер доступні онлайн. Це результат нашої кількарічної співпраці з УВАН та Ukrainian Studies Fund, спрямованої на створення страхових копій, описання та удоступнення унікальних матеріалів з фондів архіву. Електронний ресурс УВАН – перший у Північній Америці, який працює на нашій платформі ARCHIUM. Днями його буде підключено до Міжархівного пошукового порталу, що є єдиною точкою доступу до вже десяти електронних ресурсів українських державних архівів. Ми працюємо над розширенням цього віртуального простору, який забезпечує доступ до архівних фондів та колекцій зі сховищ в Україні та за її межами. Наразі на ресурсі УВАН представлено оцифровані документи 14 фондів, зокрема Мистецького українського руху, Юрія Шевельова, Олександра Кошиця, Євгена Маланюка, Андрія Жука, Валерії Козловської. Результати повнотекстового пошуку відображаються за назвами фондів, історичними довідками, та анотаціями до фондів, заголовками справ і документів. Ми працюємо над описанням вже оцифрованих колекцій та плануємо наступні етапи сканування, тож ресурс постійно поповнюватиметьсяhttps://uvan.online Джерело

4. “Допит 1972 року, де КДБ згадувало "агента з Руху" як джерело” - повна маячня за формою та змісто, насамперед про жодні свої джерела на допитах чекісти арештованим не повідомляли.5. “Архівний наказ КДБ № 234 від 12 травня 1986 року” - вигадка. Українські історики в 2019-му випустили величезну збірку “Чорнобильське досьє КГБ”, це колосальна праця і найповніша на сьогодні база документів на цю тему. Зазначеного наказу там немає. Яворівський та його твір у збірці згадуються, але зовсім в іншому світлі (якщо цікаво, в якому саме - скачати збірку в інтернеті дуже легко, і так само легко зробити пошук за прізвищем). 6. У Володимира В'ятровича не було книжки “Служба безпеки України”.7. “Посилання” на документ ГДА СБУ (1991, ф. 5, оп. 3, спр. 124) - фейкове. Фонд 5 - це кримінальні справи нереабілітованих (звідки там бути якомусь листу про агента?), опис у ньому єдиний і нумерація справ зовсім інша (до речі, вигадати том та аркуш чомусь полінувалися).8. Не було ніякого інтерв'ю Оксани Забужко Українські правді 2019 року. В жодному інтерв'ю УП будь-якого року вона не казала цих слів. 9. Ніякої доступної справи Яворівського як агента в архіві немає. І це я не торкаюся інших ляпів на кшталт дебютної поеми про Чорнобиль.Як ви здогадалися, текст написаний штучним інтелектом. Що, звісно, не заважає йому ширитися.До речі, багато хто ще може пам'ятати “звернення Драча, Павличка та Яворівського”, в якому вони засуджуюсь Стуса. Теж фейк, але зроблений на початку 90-х не штучним інтелектом, а, здається, Соціалістичною партією.PS: Не збираюся бути адвокатом Яворівського. Чимало з тих, хто його знав, відгукуються про нього не найкращим чином. Можливо, справедливо. І в жодному разі не стверджую, що Яворівський не співпрацював. Але то окрема тема.

#найдено_в_архиве Самый (зачеркнуто) любимый тов. ЖдановХарактерный документ эпохи «дела врачей» начала 1953 года, отражающий не только массовые доносы, но и внутреннюю работу аппарата цензуры МГБ. Речь идет о реакции населения Днепропетровска на сообщение ТАСС от 13 января 1953 года, в котором «разоблачались» врачи — «убийцы».14 января в цехе завода № 586 бригадир слесарей Зверев Василий Семёнович в присутствии рабочих произнёс:«Эти сволочи умертвили самого любимого деятеля нашего государства тов. Жданова. За это всех евреев надо выселить как вредителей…»Однако дальнейшая судьба этой реплики — пример того, как документы корректировали цензоры МГБ до передачи в центральный аппарат. Сначала редактор зачеркивает слово «самого» в строке «самого любимого деятеля государства», потому что эта формулировка противоречит культу Сталина: не может Жданов быть «самым любимым», если жив и правит Сталин.Затем зачеркивается вся фраза о «выселении евреев» и приписывается карандашом — якобы более нейтральное и «распространённое» по стилю доносов выражение: «их надо уничтожить».Очевидно, составитель отчёта пытался подогнать цитату под стандартный язык репрессивной риторики времени, но затем вся фраза была зачёркнута полностью. Это значит, что в финальный отчёт в Москву высказывание Зверева, скорее всего, не вошло вовсе. Источник: архив СБУ Ф-2, д.2143 стр.38#еврейские_герои_архивные_документы

Вирішив завести одну рубрику на каналі. "Архівні спогади".Отже, під час моєї роботи в Архіві СБУ в Києві у 2014 році надійшло дуже дивне звернення. Після Революції Гідності, ми саме прийшли на посади і заявили і робили усе, щоб документи ЧК-КГБ були відкритими й усі мали до них доступ.Так ось. Заявник просто вимагав, щоб ми надали розсекречені знімки аеророзвідки про те, що на території Київщини знаходяться піраміди. Ми розглянули звернення і відписали, що архів такою інформацією не володіє.Заявник вирішив, що його обманюють і звернувся у скриньку для особистих звернень до Голови СБУ. Звернення знову ж прийшло до архіву і ми знову відписали, що на жаль...Впертість і принциповість заявника на цьому не завершилась. Впродовж місяця до нас зайшли такі ж звернення ще переслані із КабМіну, а згодом вже з Адміністрації Президента і контроль виконання звернення стояв - 3 дні.Пірамід на Київщині, як і їх аерофотознімків ми так і не знайшли. Правда товариш вже пропонував у фотошопі накласти піраміди із Гізи на мапу київської області. Ми посміялися, але я відмовився.Після Адміністрації Президента заявник більше не писав. Думаю вирішив, що всі у цій державі не хочуть йому розповісти правду.Як Вам така рубрика? Писати ще?#архівніспогади

2/2Під кінець щось заспівали таке, що народ стрепенувся і почали скандувати: «Заповіт», «Заповіт»! Ніякого «Заповіту», останній номер щось знову подібне на пісню про партію — і концерт завершено. Публіка починає йти, я вискакую на сцену, піднімаю руку і прошу всіх зупинитися. Зупинився народ. І я кажу дуже іронічно, що ми почули в лекції на початку, що Ленін любив приходити на шевченківські вечори читати «Кобзаря». Але ми повинні пам'ятати, що Ленін любив слухати не тільки «Апасіонату» Бетховена, але й «Заповіт» Шевченка.І тому, давайте заспіваємо. Оці усмішки, які зараз у вас на обличчі, такі ж на обличчя всіх тих, хто в перших рядах, всі регочуть! І кивають головою: «Так-так, давайте-давайте!» Я йду до фортепіано і хочу взяти акорд. Вибігає жіночка, підбігає до мене, хапає мене за руки, не дає взяти акорд, шипить: «Прєкратітє сєйчас же!», а на публіку: «Концерт закінчено, розходьтеся!» Вибігає якийсь молодик, теж починає кричати, що концерт закінчено. Тоді вступає в дію Микола Матусевич. Вискакує на сцену, підходить до мікрофону, і одна лише фраза: «Люди, вам не соромно?» І уявіть собі, весь зал: «Соромно!»Ми зрозуміли, що люди на нашому боці, що ми можемо діяти далі, і ми зіскакуємо зі сцени, до нас підходять наші дівчата, ми починаємо співати «Заповіт», підхоплюють всі, співаємо. Зі сцени кричать, але вже не стало чути їхнього крику. Вони починають вимикати світло. Люди співають. Ви собі не уявляєте, як розкішно звучить «Заповіт» в темному залі! Вони потім зрозуміли, що зробили помилку, і включили, і вже більше не виключали. У жінок сльози течуть, але співають. Доспівали до кінця і кажемо з Миколою: «Хай люди виходять, ми — під кінець».Беремо одяг, виходимо і бачимо фантастичну картину. Стоїть перед філармонією на вулиці чорна «Волга». Усі люди, які були в залі, стоять довкола того авто, маса людей півколо утворили. До авто доріжка є, можна прийти. Дивляться, чи нас візьмуть в авто, чи ні. Ми засміялися, бо картина дивовижна. Але ніхто нас не просить до авто. Звернули ліворуч, ідемо до підземного переходу. І ця вся гурма людей нас у півколо бере і з нами іде на Хрещатик, і вже на Хрещатику почали дякувати і розійшлися. А ми на радощах пішли до пам'ятника Шевченку у парку і ще там проспівали «Заповіт».Нас тоді не чіпали, бо вже знали… Це був кінець березня, а 23 квітня нас заарештували. У Вікіпедії помилково написано, що нас заарештували за цей концерт, за співання «Заповіту». Ні. За участь у Гельсінській групі».

2/2Про роботу МГБ під час приїзду до Києва в 1947-му майбутнього нобелівського лауреата Джона Стейнбека та легенди світової фотографії Роберта Капи (ви напевно бачили його знімки) я колись писав, знайшовши в архіві пару коротких узагальнюючих записок. Десь мала б бути присвячена тому візиту окрема справа з розлогими донесеннями агентів, зведеннями зовнішнього спостереження, знімками прихованою камерою, можливо, розшифровкою прослушки. Але в архіві СБУ її не знайшлося - думаю, це той випадок, коли справа радше за все в Москві (якщо не знищили) - адже саме там починався і завершився їхній тур. Ну що ж, лаконічні записки - теж непогано.Цей сюжет я включив у книгу “Архіви КГБ. Невигадані історії”. У 2021-му, незадовго до того, як здавати видавництву Vivat рукопис, отримав у архіві СБУ справу агента “Стріли” (Юрія Смолича) - і там знайшлися його донесення про Стейнбека та Капу. Письменник був одним із учасників вечері в гостях у Олександра Корнійчука, на яку запросили американців. Книга приросла новими деталями.І ось тепер в іншій справі - заява до МГБ Анатолія Кирильчука, завідувача гаражу Українського товариства культурного зв'язку з закордоном (навколоконторської організації, яка відповідала за подібних важливих гостей), який, виходить, також виконував обов’язки водія. Капа, як пише Кирильчук, ходив на Аскольдову могилу, знімав мости, берег Дніпра та завод (який потім купить Петро Порошенко).У селах на Київщині американцям створили картинку колгоспного раю, але фотограф примудрився назнімати погано вдягнених дітей та родину, яка купалася в одній мисці. Усмішку викликає опис Кирильчуком камери американця, об’єктив якої може наводити фокус. Шпигунська техніка!Від першої особи наведені деталі, які потрапили до записок: Стейнбек цікавиться колгоспним врожаєм, і обидва, як здалося, розуміли російську.Бонус - "непристойна" поведінка наших представників, зокрема Рильського з Малишком.Якщо будуть друкувати п’ятий наклад “Архівів КГБ” - додам ці деталі.Нагадаю, ви можете купити книгу з підписом автора: https://secure.wayforpay.com/button/b97257b742659

Сьогодні 130 років з дня народження одного з найзагадковіших українських авторів минулого століття — Віктора Петрова (Домонтовича). З цієї нагоди тримайте анонс 💚«Агент із ведмедиком» — так називатиметься книжка, яка вийде у Vivat наступного року. Її зараз пише історик Едуард Андрющенко, якого ви можете знати за попередньою працею — «Архіви КГБ. Невигадані історії».Цього разу все теж обертається навколо розсекречених архівних справ. А де, як не в них, шукати відповіді на питання, які хвилюють не лише дослідників, а й читачів «Доктора Серафікуса» та «Дівчини з ведмедиком»? Всі, хто хоч трохи цікавився біографією письменника та вченого, знають, що він співпрацював з радянськими спецслужбами. Але конкретних, підтверджених документами фактів ніхто не знав — більше було легенд і чуток, іноді напівфантастичних. І ось нарешті історію Віктора Петрова можна побачити майже без «білих плям».Але майбутня книжка — не тільки про Петрова. Автор розкаже і про людей навколо нього — видатних науковців та письменників, агентів, об’єктів розробки, жертв репресій та співробітників спецслужб.📖 А також нагадуємо, що в серії української класики можна насолоджуватися книжкою «Доктор Серафікус»

У "Локальної історії" вийшов спецпроєкт "Сандармох" про розстріл 1111 в'язнів соловецьких таборів, серед яких понад 200 — українці. Зараз на слуху прізвища Миколи Куліша і Валер'яна Підмогильного, Миколи Зерова і Гео Шкурупія, Леся Курбаса і Валер'яна Поліщука, яких убили НКВС-івці саме в урочищі Сандармох.Проте цей проєкт пішов іншою дорогою, і розказує історії 5 представників різних сфер: ▪️ засновника української географії Степана Рудницького, ▪️ письменника й перекладача Мирослава Ірчана, ▪️ прем'єр-міністра УНР і засновника УАПЦ Володимира Чехівського,▪️ літературного критика Антіна Крушельницького▪️ письменника Олексу Слісаренка.Також там окремі сторінки про те, як у СРСР проводився великий терор загалом, і окрема хроніка розстрілів у Сандармосі.Мені візуально проєкт дуже подобається, а особливо, що принаймні половину імен авторів я знаю: Ярина Цимбал, Ростислав Семків, Юрій Шаповал. Окремо подобається те, що взяли вже не тих людей, про яких чують з кожної праски і яких міфологізують турбопатріоти, а й людей, які менш відомі, але не менш цінні для України.З текстами проєкту поки глибоко не ознайомлювався, тому сказати поки нічого не можу. Можливо, напишу свою думку, як прочитаю.Наробив вам трохи скрінів, щоб ви точно клікнули й подивилися.Проєкт дивитися/читати тут: https://sandarmoh.localhistory.org.ua