Куди зникли обіцяні кошти на пам’ятник Герою з Березич, Рудніку Ярославу Івановичу?Родина загиблого Героя звертається до громадськості та органів влади з проханням надати чітку відповідь на болюче питання: куди поділися кошти, які були обіцяні на встановлення памʼятника нашому брату, полеглому воїну Ярославу Івановичу?Після публікації статті в місцевій газеті від 10 липня 2025 року (фото додається), брат загиблого 18 липня 2025 року звернувся до завідувачки сектору соціального захисту населення та охорони здоровʼя управління гуманітарної політики селищної ради — Лариси Хомич. Він хотів дізнатися, коли і які документи потрібно подати, щоб отримати обіцяну компенсацію.Натомість отримав відповідь:«Компенсації не буде, бо ви вже встановили памʼятник».На запитання про інформацію в опублікованій статті пані Хомич відповіла, що “це редакція припустилась помилки”. Проте навіть через 4 дні після звернення влада не відреагувала на «помилку»: не було офіційного спростування в газеті, жодних пояснень чи вибачень.Оскільки ми рано втратили батьків, усі документи щодо загибелі брата зберігаються у сестри — Світлани. Після внутрішнього обговорення цієї ситуації я, його сестра, змушена була відкласти всі свої справи та вирушити до Любешова, щоб з’ясувати всі деталі.Насамперед я звернулася до редакції газети та поспілкувалася з авторкою статті — Наталією Мухою. Вона повідомила, що інформацію для публікації отримала з останніх рішень сесії селищної ради, під час якої було прийнято рішення надати компенсації на встановлення пам’ятників трьом військовослужбовцям, і що усі прізвища було оголошено головою селищної ради Олегом Кухом та Ларисою Хомич.Пані Наталія також зазначила, що перед публікацією дзвонила Ларисі Хомич, щоб уточнити прізвища героїв, і вона підтвердила їх.Після редакції я знову звернулася до Лариси Хомич. На пряме запитання про компенсацію почула знову ту саму відповідь:«Вам не буде допомоги, бо пам’ятник уже встановлено».На моє запитання, чому протягом 11 днів не було жодного спростування у газеті, вона відповіла:«Я якось не подумала… ще не дзвонила в редакцію, щоб обговорити це питання».Не отримавши жодної конструктивної відповіді, я пішла до голови селищної ради — Олега Куха. На моє запитання про компенсацію, він теж сказав:«Не можемо допомогти, бо пам’ятник уже встановлений».Посилався на те, що буде виїжджати комісія на кладовище — а пам’ятник уже є.Тоді я попросила прокоментувати статтю, на що він відповів: «Я навіть її не бачив».Я поклала йому на стіл газету — після прочитання розмова раптово змінилась. Він почав з’ясовувати з підлеглими, хто дав цю інформацію в газету і як вона потрапила у публікацію.Я сиділа і чекала, сподіваючись хоча б на якусь відповідь. Після довгих хвилин тиші, відклавши телефон, дивлячись мені в очі, він запитав: «Як ви бачите вирішення цієї проблеми?»Я відповіла:«Виплатити нам компенсацію, яку нам обіцяли не раз, зокрема на останній зустрічі, коли ми були з братом, ви особисто сказали: «У будь-якому випадку ми вам допоможемо».Тож сьогодні хочу поставити болюче питання:За що гинуть наші хлопці?Чому навіть місцева влада дозволяє собі зневажати пам’ять Героїв?Чому ми, родичі загиблих, змушені вибивати те, що нам по праву належить, через страждання і сльози?Ми не просимо подачок — ми вимагаємо поваги до памʼяті полеглих і дотримання обіцянок.