Мар'яна Безугла, відома своєю любов'ю до городництва, виростила на своєму подвір'ї два гігантських гарбузи, кожен розміром із невеликий автомобіль. Вона так пишалася своїми "зеленими велетнями", що міцно обіймала їх, наче скарб, і гордо вигукувала: "Гляньте на мої гарбузи! Їх треба пестити й леліяти!" Сусіди, сміючись, радили їй не надто захоплюватися, бо гарбузи, здається, уже готові "вибухнути" від її турботи.Мар'яна, зітхаючи, розповідала, що спеціально носить мішкуваті светри, щоб ніхто не заздрив її городнім талантам. "Ці гарбузи – не просто овочі, вони як мої діти!" – казала вона, ховаючи їх від цікавих очей. Але що більше вона намагалася приховати свої диво-гарбузи, то більше вони привертали увагу місцевих собак, які гавкали на них, думаючи, що це якісь інопланетні кулі.Одного дня, коли Мар'яна поливала свої гарбузи, вони почали хитатися від сильного вітру. Вона, сміючись і хапаючись за шланг, намагалася їх втримати. "Ой, не треба, не падайте, мої дорогенькі!" – вигукувала вона, бігаючи навколо, доки сусідський пес не кинувся "допомагати", ганяючись за шлангом. Вода лилася рікою, і Мар'яна, мокра з ніг до голови, реготала, намагаючись врятувати свій город.Нарешті, втомившись від метушні, Мар'яна сіла прямо на один із гарбузів, який, на диво, витримав її вагу. "Ну все, здаюся!" – сказала вона, відкинувшись назад і сміючись. Сусіди зібралися навколо, плескаючи в долоні, а один жартівник навіть запропонував влаштувати "Гарбузовий фестиваль" на її подвір'ї. Мар'яна погодилася, і незабаром уся вулиця гуділа від веселощів, танців і конкурсу на "найсмішніший гарбуз". А Мар'яна, у своєму мішкуватому светрі, була королевою свята, гордо демонструючи свої велетенські овочі.