⁃ якраз вірші писати пора.він каже. ⁃ яка така пора?відповідаю я. ⁃ ну от, струнко натягнуті небеса, волога земля, листя стелиться килимом, жовтизна, всі діла.всі діла, всі справи зроблено,вода до ранку твердне, сильнішає відчуття холоду.дім наближається із кожним новим кілометром.поезія набуває ваги лише зі смертю свого поета.речі набувають ваги, як калоші — дощової води.суши ноги швидше, вбережи себе від біди.дурням завше легше живеться, повторює він. із кожним новим кілометром наближається дім.і ось, вага речей, переповнює тебе сповна.спочатку тепла, приємна, а згодом льодяна вода.все-таки, думаєш, варто, нести цю ношу важку.заносиш болото у дім, дістаєш промоклу стопу.грієш пальці полум‘ям, слухаєш, як тріщить вишня.вибираєш м‘ясо із олова, запиваєш вином ніжним,згадуєш, скільки праведних, бачив, скільки людей грішних.хто з них був бідними, хто був із грішми,хто подавав набої, хто ставив підніжки,хто виїдав останнє, хто стріляв сіжки.згадуєш кожного, хто траплявся тобі на шляху… ⁃ ну, так напишеш шось? осінь ж, ностальгія, всі діла?всі діла, всі справи зроблено.взуття сохне, все менше відчуття холоду.поезія ця, не має поки жодного значення,допоки триває життя, допоки все так однозначно.допоки є чорне і біле,допоки є крила і стріли,допоки всякі дебілипишуть про осінь змарнілу,лишається тільки одне:йти, як дорога веде.