Але це не лише звучить дещо технічно, а й має на увазі пасивність, тобто відношення до тих, кого “включають”, як до об’єкту, а не суб’єкту.А ми, коли говоримо про інклюзивність, маємо на увазі не просто фізичну присутність, а приналежність до спільноти, визнання гідності, створення умов для участі.Тож, якщо б слова «інклюзивність» не існувало, ми мали б знайти українське слово, яке передає:1. прийняття інакшості людини,2. участь без бар’єрів,3. почуття приналежності до спільноти.І таким словом могло б стати слово “залучення”. Але й тут є смислові відтінки між “залученням” та “залученістю”. В чому саме різниця?Залучення - це процес. Це коли хтось відкриває двері, запрошує, створює умови, підтримує, слухає. Це свідомий крок системи або людини, який дозволяє іншому долучитися на рівних.Приклад: «Ми розвиваємо освіту, яка залучає кожного і кожну.». Тут «залучає» = діє, творить простір участі.Залученість - це стан, емоція, що з’являється, коли дія спрацювала. Це момент, коли людина вже всередині процесу, відчуває себе важливою, потрібною, рівною.Повертаючись до прикладу з вечірку, можна так описати різницю. Залучення - це коли тебе запрошують танцювати. Залученість - це коли ти вже танцюєш і отримуєш від цього радість. Тож це достатньо повно передає сенс слова “інклюзивність” й могло б використовуватися як відповідник.Тетяна ЛОМАКІНА, радниця - уповноважена Президента України з безбар’єрності