Telegram statistics channel - @kachuratut

На рідній Сумщині відвідав школу у Попівській громаді. Передусім, щоб подякувати вчителям за їхню працю, яка сьогодні, на моє переконання, залишається абсолютно недооціненою.Освітяни прикордоння працюють у значно складніших умовах, ніж їхні колеги в безпечніших регіонах. Постійна небезпека, тривоги, близькість до кордону, відтік населення, усе це створює додаткове навантаження, яке держава має враховувати. Водночас значна частина фінансування, грантів та інвестицій спрямовується на Захід України, де активно будуються нові укриття, розвивається інфраструктура, релокується бізнес.Натомість громади Сумщини часто залишаються без належної підтримки. Такий підхід не є справедливим. Не може бути однакових умов для регіону, який живе під постійною загрозою та ударами, і для територій, де люди спокійно планують розвиток і не прокидаються вночі від вибухів.Переконаний: уряд має запровадити окрему систему підтримки для педагогів нашого регіону. Йдеться про додаткові доплати за роботу в складних умовах прикордоння, цільові субвенції для громад, фінансування укриттів та збереження шкільної мережі. Ми повинні захистити освітян, щоб діти могли довчитися у своїх школах, щоб не зникали сільські школи, які є центрами життя громад.Ми живемо поруч із дурним сусідом, і ця реальність нікуди не зникне. Ми будемо боротися, щоб Сумщина не була прифронтовою територією, а мала всі можливості для розвитку та підтримки людей, які тут залишаються і працюють.Під час візиту нагородив подякою Кривенко Руслану Анатоліївну за значний внесок у розвиток освіти громади. Саме на таких людях тримається надія на майбутнє наших дітей.

Провідав нашого Героя - прикордонника із Сумщини Богдана Завгороднього, який під час останнього обміну повернувся з російського полону додому.Те, що довелося пережити Богдану, складно навіть уявити. Нелюдські умови, постійний тиск і знущання: на їжу - лише хвилина, катування електричним струмом, приниження, примус до виконання абсурдних наказів і співу гімну країни-агресора. Це свідчення ще одного злочину проти наших людей.Але він вистояв. Вистояв, бо мав заради кого жити й повертатися.На нього чекали вдома: мама, яка під час його полону була поранена на рідній Краснопільщині, дружина, яка дочекалася, маленька донька, яка нарешті знову буде поруч із татом.Богдан повернувся. І це - найголовніше.Разом із родиною ми боролися за його звільнення, робили все можливе, щоб цей день настав. Зовсім скоро він буде поруч із рідними.Запевнив Богдана: я поряд і надалі допомагатиму йому та його родині.Такі історії мотивують працювати далі! Саме тому моя команда продовжить боротися за повернення кожного українця, який досі перебуває в полоні!

З повагою ставлюся до всіх українських спортсменів, олімпійців. Наш скелетоніст Владислав Гераскевич зробив гарний вчинок, який підтримали багато українців. Сподіваюся, що попереду в нього ще обовʼязково будуть і медалі для України.Але важливо пам’ятати й про тих Героїв, хто з першого дня повномасштабного вторгнення пішов добровольцем і в інших шоломах став на захист держави.Сьогодні я приніс до зали Верховної Ради шолом свого друга - військового. У ньому він обороняв країну в перші місяці повномасштабної війни у 2022 році, а згодом подарував мені його під час поїздки на Донеччину як символ нашої боротьби. Саме в таких шоломах наші хлопці вже п’ятий рік захищають Україну.З цими хлопцями не фотографуються і не роблять селфі олігархи. Їм не перераховують мільйонів на особисті рахунки банки. Вони не чекають на нагороди чи гучні слова - вони просто хочуть знати, що зможуть побачити своїх батьків, дружину, дитину. І що держава подбає про них, якщо, не дай Боже, щось станеться.Я дуже сподіваюся, що ситуацію з належним ставленням до наших військових змінить новопризначений міністр оборони, за якого я, в тому числі, голосував. Бо якщо хлопці, які сьогодні в цих шоломах на фронті, не отримуватимуть ротації і не відчуватимуть, що держава піклується про них та їхні родини, то може настати момент, коли на наступних Олімпійських іграх просто не буде збірної України, бо може не бути самої України.Давайте про це пам’ятати.

Вкрай обурений тим, що сьогодні відбувається з цінами на паливо на українських АЗС.Те, що ми бачимо зараз, дуже важко назвати ринком. Це більше схоже на цинічне та необґрунтоване витягування грошей з кишень українців. І виникає логічне питання - чи не маємо ми справу з елементарною змовою на ринку пального?Особливо цинічно це виглядає в умовах війни.Після постійних ударів російських окупантів по енергетичній інфраструктурі країна значною мірою змушена жити і працювати на генераторах. Магазини, лікарні, підприємства, кав’ярні, установи - усе залежить від пального.І саме в цей момент хтось вирішив скористатися ситуацією та заробляти на проблемах держави і людей.Це питання вже давно потребує чесної і відкритої відповіді.Голова Антимонопольного комітету України Павло Кириленко публічно заявляв, що учасникам ринку було надано три дні для пояснення причин такого підвищення цін. Але минуло значно більше часу, а суспільство досі не почуло чіткої відповіді.Саме тому мною було ініційовано запрошення голови Антимонопольного комітету до Верховної Ради України, щоб він особисто пояснив народним депутатам і всім українцям, що насправді відбувається на ринку пального.На жаль, під час першого голосування не вистачило 3 голоси. Хтось, очевидно, мав важливіші справи.Але треба віддати належне колезі по парламенту - Олексію Гончаренку, який підтримав мою позицію та також наполягав на необхідності викликати керівника АМКУ до зали парламенту.Зрештою цих декілька голосів у залі додалося, і рішення було прийнято.Тепер чекаємо пояснень.І ці пояснення потрібні не лише Верховній Раді - їх чекає вся Україна.Бо українці мають право знати, хто і чому наживається на ситуації в країні під час війни.

Те, що сьогодні відбувається в країні, не може тривати ще 2, 3, 4 чи 5 років. Ми або змінюємося, або ризикуємо втратити державу. Іншого варіанту немає.Говорити про мир зараз, можливо, зарано. Але робити все можливе, щоб зупинити вогонь і врятувати життя, необхідно вже сьогодні. Потрібно працювати над досягненням хоча б стійкого перемир’я: на місяць, на тиждень, навіть на один день. Бо якщо це дозволить зберегти хоча б одне людське життя - це вже має сенс.Ми повинні зробити все, щоб припинили гинути люди - наші військові, мирні жителі, жінки, діти.Водночас треба чесно усвідомлювати: з таким дурним сусідом ми ще довго житимемо в умовах постійної напруги. Навіть якщо колись замовкнуть гармати і ракети, загроза нікуди не зникне. Саме тому держава повинна будувати сильну внутрішню державну систему.Але робити це потрібно розумно і справедливо.Не можна будувати оборону країни на страху, силових методах і приниженні людей. Потрібна адекватна, чесна та ефективна рекрутингова політика - така, що мотивує людей, а не примушує жахатися кожного «буса», який виїжджає з підворіття.Для цього держава повинна: реально підтримувати ветеранів та їхні родини, забезпечувати гідне ставлення до військових, підтримувати сім’ї тих, хто сьогодні на фронті, створювати умови, за яких служба є почесною і захищеною.Захисники та їхні родини повинні відчувати повагу й підтримку держави, а не байдужість або зверхність.Ми маємо шукати всі можливості: дипломатичні, політичні, людські, щоб зупинити війну і зберегти життя. І водночас наводити лад усередині країни, щоб люди хотіли захищати свою державу.Бо сильна країна - це не лише зброя.Сильна країна - це довіра між державою і людьми.

Сьогодні під час години запитань до Уряду звернувся до міністра молоді та спорту України щодо ситуації з КДЮСШ «Барса» у Шостці, яка зазнала ворожої атаки.«Барса» - це не просто спортшкола. Це 1006 вихованців і 51 тренер-викладач. Це відділення з баскетболу, біатлону, боксу, греко-римської боротьби, волейболу, гандболу та багатьох інших видів спорту.Лише за 2025 рік школою підготовлено 6 майстрів спорту України та 6 кандидатів у майстри спорту України. За рік спортсмени здобули 1164 медалі: 411 золотих, 373 срібні та 380 бронзових - на міжнародних, всеукраїнських, обласних і міських змаганнях. Протягом багатьох років «Барса» посідала І місце в обласному огляді-конкурсі серед дитячо-юнацьких спортивних шкіл.Російські козли б’ють не по стінах - вони намагаються знищити майбутнє. Спортивне майбутнє наших дітей, нашого рідного регіону та України! Завдання урядовців - не допустити цього. Держава має забезпечити відновлення школи та створити належні умови для продовження тренувань.Віримо, єднаємось, перемагаємо!

Що з розслідуванням розкрадань на фортифікаціях у Сумській області? Люди мають право знати правду.Є деякі результати. Одну з «контор» зобов'язали повернути 304,5 млн грн бюджетних коштів, виділених на зведення фортифікацій, а також сплатити штрафні санкції.За моєю інформацією йдеться про ТОВ «Криворізьке Променерго». Саме щодо цього підприємства мною було направлено раніше відповідні заяви до правоохоронних органів.Водночас важливо зазначити: щодо інших горе-підрядників, які були залучені до будівництва фортифікацій, наразі тривають судові процеси.Але є справедливе питання: як взагалі стало можливим, що фірма з Кривого Рогу отримала величезні кошти ще й авансом від сумських чиновників? Чому саме фірмі, яка не виконала роботи з будівництва фортифікацій, перерахували сотні мільйонів гривень наперед? Хто погоджував ці рішення? Хто підписував договори?Повернення коштів - це лише перший крок. Гроші мають повернутися до бюджету повністю. Але цього недостатньо.Тодішнє керівництво військової адміністрації, яке приймало рішення про багатомільйонні аванси, також має понести відповідальність! Не можна перекладати все лише на фірми-прокладки та клерків. Без підписів високопосадовців жодна копійка не була б перерахована.Кожна гривня, виділена на оборону Сумщини - це безпека наших військових та мешканців регіону. І кожен, хто дозволив ці корупційні схеми, має жорстко відповісти. Без винятків.

Пам’ятаю ті дні в центрі Києва, на Інститутській. Пам’ятаю холод, напруження, тривожне очікування і водночас - сильне відчуття єдності між людьми. Я та моя організація «Об’єднана молодь України» були на Майдані від початку і до найтрагічніших днів. Ми стояли разом із тисячами українців у самому серці столиці.Для мене війна розпочалася не у 2022-му. Вона почалася саме тоді на початку 2014 року, під час Революції Гідності. Саме тоді пролилася перша кров у цій війні, яка триває й досі. Першими загиблими стали Герої Небесної Сотні.Серед них - сумчанин Олексій Братушка. Разом із іншими протестувальниками він узяв участь у наступі на силовиків, щоб відтіснити їх із вулиці Інститутської та повернути контроль над територією Майдану. Біля «Жовтневого палацу» о 09:10 Олексій отримав вогнепальне поранення: куля пройшла через праве плече та шию. За словами лікарів, смерть була миттєвою.Його, як і інших, розстріляли за вибір і позицію - за прагнення жити у вільній, гідній, європейській державі. Вони стали першими героями у боротьбі за українську державність.Сьогодні ми згадуємо Героїв Небесної Сотні, віддаємо їм шану й пам’ятаємо, з чого почалася ця війна.

Окремо хочу розповісти про двох неймовірних жінок - працівниць Конотопського ліцею «Лідер»: Романову Ірину Федорівну та Палієнко Ольгу Іванівну.У Ірини Федорівни син Ілля та невістка Катерина. Вони потрапили в полон, і спільними зусиллями нам вдалося їх повернути на рідну землю. Вони пройшли через пекло 83 днів оборони Маріуполя й «Азовсталі», колонію в Оленівці та майже 12 місяців неволі.Просто в бункері «Азовсталі» їх розписав командир - Денис Прокопенко («Редіс»).Пам’ятаю, як провідував Іллю у госпіталі, в якому стані він був. А зараз він повернувся у стрій.Дякую Вам за сина-Героя і за невістку.Ольга Іванівна Палієнко - надзвичайно активна, небайдужа, по-справжньому бойова. Незважаючи на життєві обставини, вона не опускає рук, тримається гідно і продовжує працювати та підтримувати інших.Згадую, як ви разом зі мною виступали на сесії Конотопської міської ради та відстоювали справедливість.Саме в таких сім’ях - стійкість і характер нашої держави. Вони доводять, що внутрішня сила українців сильніша за будь-які обставини.Такі історії українських сімей з моєї рідної Сумщини надихають і не дають зупинятися мені та моїй команді.Ваші молитви й добре слово додають сили. І я справді це відчуваю.Віримо, єднаємось, перемагаємо!

Сьогодні вітаю воїнів 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського з 11-ю річницею створення! Одинадцять років тому в Конотопі був сформований підрозділ, який став справжньою силою українського війська. Бригада, що носить ім’я славетного гетьмана, впевнено продовжує його традицію - боронити українську державу та нищити ворога.Ми маємо багаторічну історію співпраці з бригадою. З перших днів повномасштабного вторгнення постійно перебуваємо на зв’язку, підтримуємо і залишаємося поряд.За ці роки воїни 58-ї пройшли крізь найважчі випробування, тримали рубежі тоді, коли було найскладніше, і сьогодні залишаються серед тих, хто щодня виборює нашу свободу.У знак пошани та вдячності перераховую свою заробітну плату на потреби бригади.Також направляю звернення до всіх голів громад та адміністрацій Сумщини з проханням передбачити й спрямувати кошти на підтримку нашої героїчної 58-ї бригади.Підтримка військових - це не формальність. Це наш обов’язок. І наша відповідальність перед тими, хто стоїть за Україну.P.S. Фото архівні починаючи з 2022 року.