У 1980-х роках у Таїланді з’явилася секта, яка надавала великого значення вегетаріанству, і прагнула навернути інших до своїх поглядів. Вона перекладала уривки з магаянських буддійських полемічних текстів про споживання м’яса і проголошувала, що монахи, які їдять м’ясо, порушують свої приписи. Деякі монахи у Ват Па Понг, під впливом цих брошур, відмовилися від споживання м’яса. Згодом між тими в монастирі, хто їв м’ясо, і тими, хто не їв, виникла певна напруга. Луангпхо запитали про його погляд. Його насмішлива відповідь була такою, що жодна група не є доброчеснішою за іншу; різниця між ними подібна до різниці між жабами й ропухами:«Якщо хтось їсть м’ясо і прив’язується до його смаку, то це — жага. Якщо ж хтось, хто не їсть м’яса, бачить як хтось інший його їсть, і відчуває відразу й гнів до цього, ображає або критикує його, й бере цей [на його думку] недолік у власне серце, то це робить його дурнішим за того, на кого він сердиться. Він також слідує за жагою.»Луангпхо казав, що монахи вільні самі вирішувати, чи їсти їм м’ясо, чи ні; але що б вони не вирішили, найважливішим є те, щоб їхні дії керувалися Дгаммою, а не прив’язаністю:«Якщо ви їсте м’ясо і прив'язуєтесь до його смаку — це жадоба. Не забирайте життя заради їжі. Якщо ви вегетаріанець — не прив’язуйтесь до своєї практики. Коли бачите людей, що їдять м’ясо — не ображайтеся на них. Дбайте про свій розум. Не прив’язуйтесь до зовнішніх дій. Що стосується монахів і послушників у цьому монастирі, то кожен, хто хоче практикувати утримання від м’яса, може це робити; кожен, хто хоче їсти все, що йому пропонують, може це робити. Але не сваріться. Не дивіться одне на одного з цинізмом. Це те чому я навчаю.»Визволення, казав він їм, не залежить від того, яку їжу ви кладете у своє тіло. Воно є результатом тренування розуму.