4 червня — День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України.День, коли Україна згадує своїх дітей. Тих, чиї голоси назавжди замовкли через війну. Тих, хто не встиг подорослішати, не встиг закохатися, обрати професію, створити сім’ю, здійснити свої найзаповітніші мрії.Вони мали майбутнє. Малювали його кольоровими олівцями, складали з дитячих фантазій, довіряли йому беззастережно. Хтось мріяв стати лікарем, хтось — учителем, музикантом чи військовим. Хтось просто хотів швидше вирости. Але війна перекреслила їхні плани чорним слідом ракети, снаряда чи кулі.За кожною цифрою офіційної статистики — окремий Всесвіт. Улюблена іграшка, недочитана казка, шкільний зошит, дитячий сміх, який більше ніколи не пролунає вдома. Це не просто втрати. Це майбутнє юних українців, яке вкрали підступні російські окупанти.Станом на сьогодні сотні українських дітей загинули внаслідок російської агресії, тисячі отримали поранення. Та жодна статистика не здатна виміряти материнський біль, який не має терміну давності. Не здатна порахувати ночі, проведені батьками біля фотографій своїх дітей. Не здатна передати порожнечу, яка назавжди оселилася в тисячах українських родин.Найстрашніше зло війни полягає не лише в тому, що вона забирає життя. Вона забирає дитинство. Навіть у тих, хто вижив. Вона змушує дітей знати звуки сирен раніше, ніж звуки шкільного дзвоника, вчить розрізняти типи вибухів замість кольорів веселки. Продовження читайте далі - https://izyaslav-miskrada.gov.ua/news/1780563294/