Парижська зелень — колір, який вбиває.

Уявіть собі: вишукані вікторіанські шпалери кольору малахіту. Красиві, модні, в кожній поважній оселі. І… смертельно небезпечні. У ХІХ столітті цей відтінок був справжнім трендом: його любили художники-імпресіоністи, дизайнери інтер’єрів, виробники одягу. Парижська зелень — глибокий, стійкий пігмент, який майже не тьмянів. І все завдяки комбінації мідної солі й миш’яку. Люди почали помирати. Особливо ті, хто жив у кімнатах з такими шпалерами. Діагноз один і той самий — дифтерія. Поки лікар Томас Ортон не запідозрив: справа не в хворобі, а в стінах. Знаменитий Вільям Морріс, виробник шпалер №1 у Британії, випускав свої «зелені» дизайни майже до заборони пігменту. Він щиро вірив, що винні не фарби, а лікарі — і навіть працював у кімнаті з отруйними шпалерами, щоб це довести. Пізніше виявилось: миш’як справді діє по-різному. Дорослі могли не відчути нічого, а от діти й літні люди хворіли майже миттєво. До речі, парижська зелень — лише один із небезпечних трендів свого часу. Свинцева косметика, радій у зубній пасті, в їжі, навіть у прикрасах — усе це теж було «модно». Іноді, дивлячись на такі історії, хочеться сказати:краще вже старе, перевірене — ніж нове, але з сюрпризом. #izum_інтерʼєр #izum_цікаве