На перший погляд — це просто старий, пошарпаний часом папірець. Звичайнісінька податкова квитанція про сплату ренти за будинок та подвір'я. Але якщо придивитися до деталей, цей клаптик перетворюється на приголомшливий історичний артефакт, який розповідає про цілий зниклий культурний материк.Зверніть увагу на адресу: «м. Озів» (сучасне місто Азов у Ростовській області РФ). Документ повністю надрукований українською мовою, та ще й з використанням «скрипниківки» — офіційного українського правопису 1928 року, який намагався передати питоме українське звучання слів (тому саме Озів, а не Азов).У 1920-х роках на територіях РРФСР, де масово проживали етнічні українці (Кубань, Донщина, Слобожанщина), проводилася радянська політика «українізації». Там активно діяли українські школи, видавалися газети, а місцеве діловодство, як ми бачимо з цього бланка, велося українською мовою.Але найстрашніше і найпарадоксальніше в цьому документі — це його дата. Від руки вписано 1933 рік.Річ у тім, що на момент заповнення цього папірця ніякої українізації на Дону вже де-факто не існувало. У грудні 1932 року вийшла сумнозвісна спільна постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР, яка в один день брутально згорнула всі українські культурні процеси в РРФСР. Усі школи негайно перевели на російську мову викладання, редакції газет закрили, а українську інтелігенцію почали масово репресувати. Паралельно на цих землях розгортався штучний жах Голодомору.Сьогодні ця випадково вціліла квитанція — німий і моторошний свідок того, наскільки великим колись був український етнічний простір, і як методично та безжально його стирала імперія, залишаючи по собі лише бланки.@istorium_ua