Наприкінці XIX століття, під час «золотої лихоманки», місто Скагвей на Аляці було пеклом на землі. Це були ворота до золотих копалень Клондайку, куди прибували наївні старателі з кишенями, повними грошей, і головами, повними мрій. І там їх зустрічав «Мильний» Сміт — людина, яка фактично захопила владу в місті, маючи власну банду, газету і навіть «охорону порядку».Своє прізвисько він отримав за ранню аферу: Сміт ставав на вулиці, загортав шматки звичайного мила в банкноти (від 1 до 100 доларів), а зверху обгортав папером. Він перемішував їх і продавав натовпу за 1 долар. Його підставні люди («зазивали») купували мило і радісно кричали, що виграли 100 доларів. Жадібний натовп розкупляв решту, але знаходив там лише мило. «Мильний» був майстром ловкості рук.Але його шедевром на Аляці став телеграфний офіс. Уявіть ситуацію: ви проїхали пів світу, виснажені, налякані дикою природою, і хочете повідомити рідним, що доїхали живими. Ви бачите вивіску «Телеграфна компанія Скагвея». Все виглядає солідно: дроти, апарати Морзе, ділові оператори.Ви платите 5 доларів (величезні гроші на той час) за повідомлення. Оператор при вас відстукує його ключем. Ви спокійні. Через кілька годин вас знаходять і приносять відповідь від дружини чи мами! Зазвичай у відповіді написано щось на кшталт: «Раді чути! Нам дуже потрібні гроші, вишли скільки зможеш». І ви, звісно, йдете відправляти гроші через того ж Сміта.У чому ж афера? А в тому, що в Скагвеї не було телеграфу. Найближча телеграфна лінія закінчувалася за сотні кілометрів звідти. Дроти з офісу Сміта виходили на вулицю, йшли по стовпах кількасот метрів і... просто зникали в кущах або обривалися в лісі.Це був «телеграф в нікуди». Апарати Морзе були бутафорією, а «відповіді» писали самі ж підручні Сміта в сусідній кімнаті, граючи на емоціях старателів, щоб виманити ще більше грошей. Це тривало роками. Сміт настільки контролював місто, що ніхто не наважувався сказати правду новоприбулим.@istorium_ua