Уяви середньовічне японське поле бою. Десятки чоловіків у обладунках, списи, стріли, крики. І посеред цього хаосу — жінка в бойовому кірасаґе, з наґінатою в руках, яка не відступає перед ворогом. Це онна-бугейся (女武芸者) — жінка, яка не просто вміла воювати, а була частиною самурайського військового стану.На відміну від поширеного уявлення, жінки в Японії не завжди були пасивними берегинями дому. Протягом століть багато з них проходили бойову підготовку — особливо у кланах, що жили в небезпечних регіонах або часто воювали. Вони вивчали будзюцу (військові мистецтва), зокрема мистецтво володіння наґінатою — довгою алебардою, ідеальною для боротьби з кіннотою та піхотою.Найвідоміша онна-бугейся — Томое Ґодзен, легендарна воїтелька епохи Ґемпей, яка воювала пліч-о-пліч із своїм паном Мінамото но Йосінакою. Хроніки описують її як "надзвичайної краси й виняткової хоробрості", здатну розрубати ворога одним ударом.Жінки-воїни рідко брали участь в наступальних кампаніях — але вони завзято боронили замки, особливо у періоди, коли чоловіки були у походах. У часи Сенґоку (XV–XVI ст.) чимало замків тримали саме жінки, які керували обороною, організовували спротив і власноруч билися з наґінатою або танто в руках.Після встановлення сьоґунату Токуґава роль онна-бугейся почала згасати. Самурайські родини більше орієнтувались на етикет і шкільну освіту, ніж на війну. Але в традиції та мистецтві кендзюцу образ воїтельки залишився як символ честі, сили й відданості обов’язку.@istorium_ua