🏛Istorium ✙ || Історія України та світу | До появи масової піхоти ашіґару та мушкетів-танеґасіма, головною ударн...

До появи масової піхоти ашіґару та мушкетів-танеґасіма, головною ударною силою японських армій була кавалерія самураїв. Хоча вона ніколи не була численною, самураї-вершники вважалися елітою війська. У період Камакура (XII–XIV ст.) воєнна доблесть ототожнювалася з кінним поєдинком. Самураї в повному озброєнні — зі шоломами кабуто, бронею дō-мару та двома мечами — вирушали на бій верхи, озброєні луками (юмі) або списами (ямаґакамі-но-ярі). Один воїн міг викликати іншого на дуель перед усім військом — звідси й з'явився феномен «бойових кличів» (ноборі-на), де називали ім’я, рід і подвиги.Основним озброєнням самураїв-кавалеристів був довгий лук юмі, який дозволяв вести стрільбу навіть у сідлі. У бою вони також застосовували списи ярі, зокрема варіант каґеярі з гачками для стягування вершника з коня. Під час атаки важливу роль відігравала швидкість — японські коні, хоча й дрібні за розміром, славилися витривалістю й маневреністю, а типова атака проходила у вигляді удару з флангу або короткого наскоку, без тісного строю.Цікаво, що коні (ума) в Японії вважалися майже сакральними тваринами. У синтоїстських святилищах їм навіть встановлювали дерев’яні таблички ема з зображенням скакунів — у жертву духам, які захищають воїна. У багатьох кланах, наприклад, у родині Такеда, зберігалися окремі релігійні практики для благословення бойових коней перед походом.У період Сенґоку (1467–1603) кінна атака ще зберігала значення, особливо серед кланів, як-от Такеда. Такеда Сінґен застосовував маси кавалерії в лобових атаках з метою зламати піхотні порядки супротивника. Проте поразка його спадкоємця, Такеда Кацу́йорі, в битві при Наґасіно (1575) стала вододілом: вогнепальна піхота ашіґару побудувала оборонну лінію з мушкетів танеґасіма та спокійно знищила атакуючу кінноту — вперше на японському полі бою.Після цього кавалерія почала втрачати бойову значущість, хоча її символічна роль залишалася сильною. Самурай на коні залишався уособленням воєнної честі, а сам вершник вважався «шляхетним лицарем», навіть коли фактична участь у боях зводилася до командування військами з штабу.@istorium_ua