https://www.youtube.com/watch?v=F21l6iUHRr4&t=914s 8 червня 1973 року відійшла у вічність Ввидатний український історик Наталя Полонська-Василенко. Останні роки після смерті чоловіка (Олександр Моргун помер 1961 року) вона доживала в притулку для літніх людей у Дармштадті. Навіть сюди до неї приходили по пораду колишні студенти, співробітники, колеги. На час її Відходу другий том її “Історії України” ще не вийшов. Ніхто тоді ще не знав, що менше, ніж через двадцять років праця жінки-емігрантки стане окрасою української історичної науки, надовго посівши одне з чільних місць – серед підручників історії як сучасних, так і майбутніх.Вона була першою жінкою істориком приват-доцент, доктором наук, археологом, архівістом, дослідником історії Запоріжжя та Південної України. Її шлях починався з несприйняття української ідеї в політиці та історіографії, а закінчився майже двома сотнями праць з українознавства і визнанням її як видатного українського історика, що аргументовано від’єднала Південь України від московського історико-політичного контексту.Життя крізь революцію, дві світові війни, репресії, еміграцію, вилучення з наукового обігу в часи підсовєцької окупації – її особиста історія стала дзеркалом трагічно-героїчної української історії.«Юд, Каїнів, злодіїв не так багато, і вони зникли б, а наше життя було б прекрасним…якби не мільйон нейтральних, байдужих боягузів, обережних страхополохів. В історії, в житті велику роль відіграють особи, і горе тій нації, де одиниці відважних патріотів потопають в каламутному морі егоїстичного, обережного міщанства» Наталя Полонська-Василенкоhttps://www.youtube.com/watch?v=F21l6iUHRr4&t=914s