У «Надпросторова фортеця Макрос»велетенська раса Зентраді століттями існувала як суто військова цивілізація. Вони майже не знали музики, мистецтва, романтики, сім'ї чи розваг. Коли вони стикаються з людською культурою — піснями Лінн Мінмей, кіно, побаченнями, навіть поцілунками — це буквально починає руйнувати їхню систему цінностей.Ідея не в тому, що «пісня — це магія», а в тому, що культура виявляється сильнішою за ідеологію тотальної війни.У «Надпросторова фортеця Макрос II: Закохані знову» цю тему розвивають далі. Там також значну роль відіграють музика, медіа та культурний вплив як інструменти боротьби, хоча вже в іншому контексті, з'являються роздуми про доцільність цензури.Цікаво, що для японців 1980-х це була ще й певна рефлексія над власною історією. Після Другої світової війни Японія не могла конкурувати військовою силою, зате почала «експортувати» культуру: аніме, манґу, музику, відеоігри, технології. Тому в Макросс можна побачити майже пророчу ідею про те, що м'яка сила іноді ефективніша за гармати. Мені це ще перекликається з віковими намаганнями рашки присвоїти собі культуру і історію України тим самим поглинувши і знищивши нас.І що особливо цікаво: Зентраді не просто зазнають впливу культури людей — вони починають асимілювати її та створювати власну.