Вчора ввечері сталося дещо дуже хороше …

Я поверталася ввечері з роботи й здалеку побачила, що дві жінки, які сидять на лавочці, кличуть мене. Коли підійшла ближче, то ніби сіла в машину часу й гайнула на 40 років тому.

Це були дівчата із секції настільного тенісу, куди я ходила в дитинстві. Усі вони були старшими за мене на 4–5 років. І, звісно, мені, 9–12-річній, вони здавалися такими дорослими, гарними й недосяжними! А ще вони всі дуже добре грали.

Дитиною я була водночас сором’язливою, інтровертованою і… трохи зверхньою. Разом ми їздили на змагання. Я трохи їх боялася, вони вчили мене розуму, а я на це ображалася. Саме ці дівчата були до мене достатньо доброзичливими (як можна було бути доброзичливими до малої, борзої й відірваної від життя дівки 😁). Але були в команді й ті, хто відверто мене тролив. Я була розсіяною, часто губила речі, легко ображалася й узагалі почувалася на змаганнях дуже самотньою.

Вчора ми довго говорили, і я раптом зрозуміла, що в дівчат про той час залишилися дуже хороші й світлі спогади. У мене ж, навпаки, було багато образ і болю.
Цього року в рамках навчання на курсі логотерапії ми мали завдання написати автобіографію — розповісти про своє життя від перших років і до сьогодні. Я згадувала й ці роки, коли займалася в секції настільного тенісу. Оскільки біографія була не звичайна, а логотерапевтична, нам запропонували подумати, чого навчили нас події нашого життя. І я вперше зрозуміла, що відтоді в мене ніколи не було компаній, у яких я б так сильно страждала.

Мабуть, я інтуїтивно засвоїла кілька важливих речей. Що відстороненість — не найкраща стратегія входження в компанію.
Що якщо в компанії є хтось старший або більш впливовий, із цим треба рахуватися і вчитися будувати стосунки. Що не обов’язково чекати, поки тебе приймуть, — іноді треба самому зробити крок назустріч.

І ще я подумала про підлітків, які дуже страждають у колективах від самотності, неприйняття, конфліктів. Ми, дорослі, часто чуємо: «Мене там ображають» і одразу думаємо, як захистити дитину від цього колективу. Захищати, безумовно, потрібно, якщо йдеться про справжній булінг. Але іноді варто поставити й інше питання: а чи не є частиною проблеми те, що дитині поки просто важко будувати стосунки з іншими?

Бо буває, що погані стосунки в колективі пов’язані не лише з жорстким оточенням, а й з невмінням цієі дитини входити в компанію, домовлятися, проявляти зацікавленість до інших, витримувати відмінність, помічати межі інших і захищати власні.

На жаль, треба було йти. Я обійняла цих дівчат, які колись здавалися мені такими великими. А тепер, через мій високий зріст, я раптом відчула, що вони маленькі. І ніби разом із ними обіймала своє дитинство — яке, попри всі болісні моменти, було прекрасним. І ще — мирним.

Поки ми спілкувалися, десь на околицях міста пролунав вибух. І я раптом відчула, наскільки дивним є це зіткнення двох реальностей. Ось вони — дівчата з мого дитинства. Ось я — та сама маленька дівчинка, яка колись дивилася на них знизу вгору. І ось цей вибух, який зовсім не мав би звучати в моєму дитинстві.

Мабуть, саме в цей момент я особливо гостро відчула, скільки всього змінилося. І як сильно мені захотілося хоча б на кілька хвилин повернутися туди — у те дитинство, де ми були маленькими, дорослі здавалися великими, а над містом не вибухало…