БОГДАН БАЛАГУРА❕

Громадо, знову чорна звістка та невимовний біль... 💔Війна забрала життя ще одного нашого земляка, відважного захисника та справжнього патріота України. З глибоким сумом повідомляю, що підтвердилася загибель нашого Героя — Круглікова Романа Сергійовича.Роман народився 25 жовтня 1991 року в Тетієві. Тут він навчався у міській школі №4, згодом здобув освіту в Київському будівельному технікумі. Працював  охоронцем у м. Києві, а останнім часом — оператором на Тульчинському маслозаводі.21 жовтня 2024 року Роман став на захист Батьківщини, віддано виконуючи свій військовий обов'язок. З 9 січня 2025 року він вважався зниклим безвісти. До останнього залишалася надія, але, на жаль, найстрашніші побоювання підтвердилися — Роман загинув у бою за нашу свободу та незалежність.У цей важкий, повний скорботи час висловлюю найщиріші співчуття родині полеглого Героя: мамі Ніні Андріївні, батьку Сергію Васильовичу, брату Руслану, дружині Олені Вікторівні, синам Кірілу та Мирославу.Низький уклін вам за сина, чоловіка, батька та брата, який віддав найдорожче — своє життя — задля мирного неба над нашими головами.Розділяємо цей невимовний біль разом із вами.Вічна пам'ять та доземний уклін Роману Круглікову. Спасибі за захист. Герої не вмирають! 🇺🇦🕊️

Сьогодні Тетіївська громада схилила голови у глибокій скорботі. Ми провели в останню земну путь полеглого Героя, Захисника України Андрія Портянка.Наш земляк загинув 4 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Леонідово Суджанського району Курської області. Тільки зараз його тіло повернули на рідну землю...Прощання з Андрієм розпочалося біля його будинку, де відбулася заупокійна літія. Згодом у Свято-Миколаївському храмі священнослужителі звершили чин відспівування загиблого воїна.На площі Героїв Майдану зібралися рідні, близькі, побратими та десятки небайдужих містян, щоб віддати останню шану Герою під час громадської панахиди.Захисник знайшов свій останній спочинок на Алеї Слави міського кладовища під звуки державного гімну та військового салюту.Андрій Портянко віддав найдорожче — своє життя — за свободу, незалежність та мирне майбутнє України. Його подвиг назавжди залишиться в нашій пам'яті.Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого воїна. Вічна пам’ять і слава Захиснику України! 🇺🇦🕯

🥀 Рік тому, 5 червня 2025 року, в районі населеного пункту Софіївка Донецької області, загинув наш земляк -  Анатолій Сергійович Музиченко.Він народився 3 вересня 1991 року в місті Тетіїв. Навчався у Тетіївській загальноосвітній школі №4. Після школи вступив до Київського коледжу зв’язку, де здобув спеціальність електромеханіка. Професійну діяльність розпочав в "Укртелекомі", працюючи на посаді кабельника-спаювальника, а згодом — електромеханіка.У 2011 році  Анатолій був призваний на строкову військову службу. Після демобілізації повернувся до мирного життя та роботи. Проте в квітні 2015 року добровільно вступив до лав захисників на сході України, проходив службу в зоні АТО протягом півтора року.У лютому 2024 року Анатолій знову став до строю - підписав контракт із Збройними Силами України, добре розуміючи всю небезпеку, яка чекала попереду.  Він свідомо обрав шлях боротьби за незалежність і свободу своєї країни. 5 червня 2025 року, в бою з російськими окупантами, наш земляк героїчно загинув, віддавши найдорожче - власне життя.Щиро співчуваємо родині, друзям і всім, хто знав і любив Анатолія. Нехай Господь дарує сили пережити цю невимовну втрату, а душа Героя знайде спокій у Царстві Небесному.

🥀 Ще одна тяжка втрата для нашої громади... Захищаючи Україну від ворога, загинув наш землякПортянко Андрій Петрович. Він народився 18 жовтня 1975 року в с. Черепин. До армії працював помічником на цегельному заводі в рідному селі, потім проходив строкову службу в десантних військах. Після завершення служби Андрій повернувся додому, одружився, проживав разом з родиною в м. Тетіїв.Андрій деякий час працював в КП "Тетіївводоканал",  потім — на будівництві в м. Київ, останні роки працював у фірмі "Креатор".На початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов до військомату, але тоді його час ще не настав. Був мобілізований 12 квітня 2024 року, пройшов навчання в Україні та Великобританії, після чого у складі  47-ї окремої механізованої бригади "Магура" захищав Україну на Покровському напрямку.У жовтні  2024 року Андрія Петровича перевели на Курський  напрямок, де під час виконання бойового завдання 4 грудня 2024 р. його життя обірвалося в районі населеного пункту Леонідово Суджанського району. Тільки зараз його тіло повертається на рідну землю...В глибокій скорботі залишилися дружина Олена, донька Оксана, син Максим, онучка Луїза, сестри Галина, Любов та Ольга.ЗБІР КОШТІВ ДЛЯ ФІНАНСОВОЇ ДОПОМОГИ РОДИНІ ЗАГИБЛОГО!💳 Реквізити картки5168745147496035Андрій  Портянко віддав за Україну  найдорожче - життя. Пам’ять про нього житиме у серцях близьких, побратимів і всіх, хто знав його як людину честі та відданого сина України.Вічна пам’ять Герою!

З глибоким сумом і скорботою сповіщаю, що  війна забрала життя ще одного нашого земляка — Оліцького Володимира Володимировича. Володимир народився 2 червня 1988 року у селі П'ятигори. Тут минули його дитинство й юність. Після закінчення школи навчався у Вінницькому професійно-технічному училищі, де здобув спеціальність слюсаря. У 2014–2015 роках Володимир проходив службу у зоні АТО, гідно та сумлінно виконавши свій обов’язок перед державою. З початком повномасштабного вторгнення, 26 квітня 2022 року Володимир Оліцький був мобілізований до лав Збройних Сил України. Без вагань він став на захист Батьківщини, своєї землі, своєї родини, свого народу. Він пішов туди, де було найважче, бо не міг інакше.У квітні 2024 року Володимир зник з поля зору рідних, і почався болісний час тиші й невідомості.Довгі місяці родина жила між надією і тривогою - чекали кожної звістки, молилися, вірили в диво…Та війна не знає жалю. Згодом страшна звістка підтвердилася.Володимир Оліцький загинув під час виконання бойового завдання 5 квітня 2024 року в районі населеного пункту Новокалинове Покровського району  Донецької області.У невимовному горі залишилися батько Володимир Іванович, мати Галина Анатоліївна, брати Іван, Олексій, Василь, Олександр, сестра Анна. ЗБІР КОШТІВ ДЛЯ ФІНАНСОВОЇ ДОПОМОГИ РОДИНІ ЗАГИБЛОГО!💳 Реквізити картки4483820040464793Володимир був люблячим сином і братом для своїх близьких. Для громади - щирою, світлою людиною. Для України - Героєм.Світла і вічна пам’ять Захиснику.Низький уклін і безмежна вдячність за подвиг.

26 травня 2026 року у залі засідань Тетіївської міської ради відбулася сорок дев’ята сесія міської ради VIII скликання.У ході засідання депутати розглянули та прийняли рішення з низки питань, що стосуються забезпечення життєдіяльності громади, соціального захисту населення, бюджетної сфери та земельних відносин.Зокрема, прийнято рішення про:• внесення змін до структури та чисельності управління соціального захисту населення Тетіївської міської ради • внесення змін до Програми соціальної турботи про Захисників і Захисниць України, членів їхніх родин на 2026–2030 роки • надання дозволу КП «Тетіївтепломережа» на зміну цільового призначення закупленого дизельного пального • внесення змін до рішення сорок четвертої сесії Тетіївської міської ради VIII скликання від 23.12.2025 №1876-44-VIII «Про бюджет Тетіївської міської територіальної громади на 2026 рік» та додатків до нього • врегулювання питань земельних відносин Усі питання порядку денного розглянуті відповідно до вимог чинного законодавства.

З глибоким сумом та болем повідомляємо про передчасну смерть нашого земляка - Сергія Станіславовича Дончука.Сергій Дончук народився 3 червня 1982 року в селі Денихівка. Тут пройшли його дитинство та юність, тут він закінчив школу. Після навчання здобув професію монтажника радіоелектронної апаратури та приладів у Білоцерківському ПТУ №5. У 2002–2003 роках проходив строкову службу в армії, після чого працював у Києві.17 березня 2014 року Сергій був мобілізований та став на захист України під час АТО. Він чесно виконав свій військовий обов’язок, пройшовши непростий шлях служби в складних умовах. Під час виконання завдань отримав важку контузію, наслідки якої назавжди позначилися на його здоров’ї. 08 серпня 2014 року був демобілізований.🕯24 травня 2026 року, на жаль, серце Сергія Станіславовича зупинилося.Громада втратила мужнього захисника, патріота, добру і щиру людину, люблячого чоловіка, сина та брата.У скорботі залишилися дружина Юлія, мама Галина Іванівна, батько Станіслав Васильович, сестри Ірина та Альона.Щирі співчуття родині та близьким. Вічна пам’ять Сергію Станіславовичу Дончуку.Прощання розпочнеться завтра о 11:00 у будинку в с. Денихівка. Поховання відбудеться в селі Степове.

🥀🕯 Вічна пам'ять Герою: громада провела в останню путь Романа СтасенкаГромада схилила голови у глибокій скорботі, прощаючись із полеглим Захисником України — Стасенком Романом Васильовичем. Його земний шлях завершився, але пам'ять про його подвиг житиме вічно.Прощання із Романом Васильовичем відбулося сьогодні у селі Теліжинці, де місцеві жителі, рідні, друзі та побратими віддали йому останню шану.Заупокійна літія  розпочалася вранці у будинку Героя, де зібралися найближчі. Згодом біля місцевої школи відбулася громадська панахида  — присутні згадували мужність воїна та дякували йому за захист. Чин похорону відслужили у місцевому  Храмі, де піднесли молитви за упокій його душі.Свій вічний спочинок Роман Стасенко знайде на цвинтарі у селі Новофастів на Вінниччині, де він народився.  Висловлюємо найщиріші співчуття родині, близьким та всім, хто знав Романа. Розділяємо цей невимовний біль втрати та сумуємо разом із вами.Нехай душа нашого Героя знайде вічний спокій у Царстві Небеснім.Світла пам’ять, честь і вічна шана Захиснику України! 🇺🇦

🥀🕯З глибоким болем та невимовним сумом сповіщаємо про загибель Захисника України - Стасенка Романа Васильовича. Роман народився 10 березня 1997 року в селі Новофастів Вінницької області. Навчався у місцевій школі, а згодом здобув професію водія-електрогазозварювальника у професійно-технічному училищі.10 квітня 2017 року розпочав строкову службу в армії, а 10 жовтня 2017 року підписав контракт і проходив службу у Президентському полку. Три роки провів у зоні АТО, де щодня дивився війні у вічі. Він віддав молоді роки службі державі, обравши не легкий шлях, а шлях честі, мужності та вірності присязі.Після служби працював водієм у місті Києві. У 2019 році одружився у нашій громаді, створив сім’ю, будував плани на мирне життя.З початком повномасштабного вторгнення він без вагань знову повернувся до війська. 16 квітня 2022 року добровольцем став на захист України. Для нього це був не обов’язок за наказом - це був поклик серця та вірність своїй країні.2 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання Роман зник безвісти поблизу населеного пункту Торецьке Донецької області. Для рідних почалися довгі місяці болісного очікування та надії. 25 квітня 2025 року відбувся обмін тілами загиблих. Згодом результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель....У скорботі залишилися дружина Оксана Леонідівна, бабуся Ганна Минівна, тітка Людмила Миколаївна та сестра Юлія.ЗБІР КОШТІВ ДЛЯ ФІНАНСОВОЇ ДОПОМОГИ РОДИНІ ЗАГИБЛОГО!💳 Реквізити картки5168745128168603Роман віддав Україні свої молоді роки, свої сили та найдорожче - життя. Пам’ять про нього житиме у серцях близьких, побратимів і всіх, хто знав його як людину честі та відданого сина України.Вічна пам’ять Герою!

🥀Сьогодні у громаді знову були приспущені прапори та схилені у скорботі голови – в останній путь провели нашого Героя Олександра Володимировича Шевчука. Олександр до останніх хвилин свого життя залишався відданим патріотом своєї країни. У 2015–2016 роках  він став на захист Батьківщини у складі 30-ї окремої механізованої бригади, виконуючи обов’язки танкіста. У серпні 2024 року Олександр Володимирович знову приєднався до лав Збройних Сил України. Був нагороджений численними відзнаками та подяками за сумлінне виконання військового обов’язку, особисту відвагу, дисциплінованість і відданість військовій присязі.На жаль,  10 травня 2026 року Олександр Шевчук загинув, виконуючи бойове завдання, поблизу населеного пункту Гаврилівка Дніпропетровської області.Попрощатись із Захисником на чин похорону, який відбувся у Свято-Миколаївському храмі міста Тетіїв, а потім продовжився громадською панахидою, прийшли рідні, друзі,  представники місцевої влади та жителі громади. Встеляючи дорогу жалобними квітами, провели Героя до місця вічного спочинку. Поховали Олександра на Алеї Слави міського кладовища.Серце загиблого Воїна зупинилось, але Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо. Від імені усієї громади висловлюємо щирі співчуття та слова вдячності родині загиблого. Царство небесне та вічна пам'ять нашому Захиснику!