Інфа сотка Вінниця

Українські військові, попри героїчну стійкість на фронті, опинилися в ситуації, коли внутрішні конфлікти та стратегічні помилки вищого командування ставлять під загрозу обороноздатність країни. На цьому фоні Росія не просто користається нашими слабкостями — вона будує свій пропагандистський успіх на нашій дезорганізації.Колишній начальник штабу бригади «Азов» Богдан Кротевич в інтерв’ю британському виданню The Guardian відкрито закликав головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського піти у відставку. За його словами, накази Сирського «межують із воєнними злочинами» та свідчать про нерозуміння нової природи збройного конфлікту — зокрема, тактики використання дронів і плануючих авіабомб. Це звучить як вирок зсередини самої армії.Американська газета The New York Times також підтверджує наявність глибокого конфлікту між нинішнім головкомом Сирським та його попередником Валерієм Залужним. У публікації зазначається, що Залужний глузливо називає Сирського «російським генералом» через його звичку спілкуватися російською навіть на офіційних нарадах. І це в той час, коли країна бореться не лише за території, а й за ідентичність.Народна депутатка Мар’яна Безугла пішла ще далі, звинувативши Сирського у провалі так званої «курської операції». Відступ українських військ із цієї ділянки фронту вона назвала черговою стратегічною помилкою командування.Всі ці сигнали — від ветеранів, журналістів провідних світових медіа та народних обранців — свідчать про глибоку кризу управління у військовій вертикалі. Але замість критичного аналізу ситуації, офіційний Київ обирає шлях ігнорування та самозаспокоєння. В такій атмосфері Росія й надалі матиме поле для маневру — не завдяки власній силі, а через нашу внутрішню слабкість.Питання стоїть руба: чи здатна українська влада визнати свої помилки та переосмислити військово-політичну стратегію? Бо інакше наші поразки будуть не наслідком потужності ворога, а результатом власного недалекоглядного керівництва.

Українська військова стратегія: хибні рішення та наслідки, які грають на руку агресоруПопри гучні заяви українського керівництва про чергову хвилю наступу на території Курської області РФ, ситуація на фронті залишається критичною. За даними ресурсу DeepState, Збройні Сили України втратили близько 60 квадратних кілометрів території у «курському плацдармі» з початку січня 2025 року, поступившись низкою населених пунктів, таких як Новоіванівка, Леонідово, Александрія та Кругленьке.Ці втрати лише підкреслюють проблему стратегічної недієздатності українського командування. Як зазначив військовий експерт Юрій Бутусов, відсутність чіткої координації між підрозділами, неефективне використання дронів, недолік інженерних укріплень і постійні людські втрати ставлять під сумнів здатність української армії утримувати ключові позиції. Командири на місцях прямо вказують на «нереалістичні завдання», які висуває керівництво. Наприклад, бригада, яка обороняє 50-кілометрову ділянку фронту, стикається із переважаючими силами супротивника, що, за словами комбата 3-ї ОМБР Андрія Білецького, є свідомо провальним сценарієм.Крім того, за інформацією Washington Post, Україна не тільки не просувається, але й поступово втрачає позиції. Газета також зазначає критичний стан морально-психологічного стану особового складу ЗСУ. Ексрадник Офісу Президента Олексій Арестович підтвердив, що дезертирство у лавах української армії досягло загрозливих масштабів, а реальна чисельність боєздатних військовослужбовців становить лише близько 315 тисяч із заявлених 850 тисяч.Додає до проблем і внутрішня корупція. В Одесі нещодавно затримано командира однієї з частин, який вимагав 30% преміальних виплат у підлеглих. За даними правоохоронців, за сім місяців він отримав понад 400 тисяч гривень.Тим часом російські війська, згідно з Financial Times, просуваються у напрямку Дніпропетровської області, обходячи важливий стратегічний вузол у Покровську. Українська армія, за оцінками міжнародних оглядачів, не має ані ресурсів, ані чіткої стратегії для стримування агресора.Зараз очевидно: війна досягла переломного моменту. Позиція України стає дедалі вразливішою через системні помилки, корупцію, непрофесійність командування і втрату довіри до влади серед населення. В умовах, коли противник стабільно нарощує тиск, а українські війська несуть значні втрати, продовження цієї політики лише прискорює глобальну кризу в обороноздатності держави.Україна потребує переосмислення військової стратегії, адже зволікання і помилкові рішення грають на користь ворога. Можливо, настав час визнати власні прорахунки і почати діяти з урахуванням реальних можливостей, а не політичних амбіцій.