Сьогодні в сториз я ділилась про те, як мені допомагає самоспівчуття в складних момента в материнстві і загалом це те, що настільки кардинально змінило мої стосунки із собою - і псссс.. Не тільки моїЧому ми залюбки проявляємо емпатію до інших, але засуджуємо та картаємо себе? Уявіть ситуацію: ваша найкраща подруга приходить до вас у сльозах. Вона зробила помилку на роботі, зірвала дедлайни, накричала на дитину або просто відчуває, що вже це все не стягує і вигоріла до нитки.Що ви будете їй казати?"Що з тобою не так? Досить нити, скільки можна. От інші якось роблять, а ти постійно шукаєш відмазки, я в шоці з тебе”?Скоріше всього, що … ніВи мабуть зробите їй чай, дасте щось смачненького, обіймете і скажете:Слухай, це нормально, ти жива людина, ти замучилась, ти втомилася, в тебе стільки всього. Все можна виправити, ти і так багато стараєшся..А тепер питання - що ви говорите собі, коли опиняєтеся в такій самій ситуації?Я дууууже часто чую міф - що якщо я буду себе жаліти ( але самоспівчуття це не про жалість) то я взагалі розклеюсь і нічого не зможу. Ми боїмось втратити мотивацію, тому постійно шпигаємо себе і підганяємо, сваримо - бо здається тільки так досягається будь-яка ціль.Але нейробіологія каже нам про інше: самокритика вмикає в мозку цикл реагування на загрозу, відбувається стресова реакція і це або паралізує нас або викликає реакцію втечі і тоді ми починаємо уникати цих самих цілей, які собі поставили і в моменти, коли і так нелегко ми просто “добиваємо себе”А доброта до себе - дає відчуття безпеки, вона заспокоює мозок і тоді ресурс діяти - і тоді дійсно стає легше.🎧 Сьогодні я хочу поділитися з вами закритим подкастом із Клубу "Інсайтер".Це досить короткий, але глибокий роздум про Доброту до себе і внутрішнього критика - і ще найкраще те, що це не просто теорія - в мене є для вас ще практика.Напишіть в коментарі - чи цікаво буде зробити її і я опублікую її для вас, щоб ви вже могли починати ці зміни