Напевно, ви вже всі бачили, але все одно напишу, бо Ґейман був одним із моїм улюблених письменників.Ще минулого літа послухала перші свідчення, які зʼявилися у тому подкасті нового медіа. Тоді я залишалася on the fence, як би прикро це не було, при тому, що подкаст прослухала саме тому, щоб почути жінок, а не знайти виправдання Ґейману. Та кілька моментів не давали спокою. Зокрема те, що подкаст можна було послухати, лише скачавши додаток нового медіа, яке стартувало з цього подкасту (мені це тоді виглядало бейтом і викликало недовіру до джерела, адже якщо ціль допомогти жінкам, то поширювати інфу потрібно було б на усіх звичних майданчиках); а також свідчення наприкінці, де були аудіоповідомлення від няні до Ґеймана, у яких була вдячність і бажання продовжувати. Я все одно НЕ ставала на бік Ґеймана, бо й уявити не можу, щоб будь-яка жінка добровільно вигадувала таке та йшла проти відомого чоловіка, це заздалегідь нерівні умови. На нього працює вся зароблена репутація, а проти неї — купа упереджень. Та все одно питань наприкінці подкасту в мене лишилося багато.Аж доки я не прочитала ось цю статтю Vulture, де детальніше зображується дитинство Ґеймана, особистість няні та чому вона могла водночас благати Ґеймана про зустрічі, а лише потім зрозуміти, що взагалі з нею відбувалося; цитати з пісень Палмер, які славилися автобіографічністю; свідчення інших. Не знаю, чи хоча б щось із цього можна буде довести в суді, тому теза про презумпцію невинуваності у цій ситуації мені здається архінаївною. Але для себе я цю жахливу картину склала. Ненавиджу те, що існує такий руйнівний вид насилля, з яким практично нічого неможливо зробити. Інколи навіть неможливо усвідомити. І що стільки тварюк відчувають повну безкарність.