Що знає Сі, чого не розуміє Трамп. Плач за колись великою демократією. Головне з допису Френсіса Фукуями: Спостерігати за тим, як медіа висвітлювали нещодавній візит Дональда Трампа до Пекіна, було водночас прикро й принизливо, бо це наочно засвідчило занепад Америки як великої держави у протистоянні з Китаєм. Перед самітом очікування були вкрай низькими: Трамп перебував у слабкому становищі, обтяжений інфляцією та падінням рейтингу, і водночас потребував китайської допомоги, щоб вибратися з іранської пастки, яку сам собі влаштував. Натомість Сі ще роком раніше змусив Трампа відступити в його торговельній війні, а Китай демонстрував потужне зростання експорту на тлі млявої реакції Вашингтона. Так усе й сталося. Трамп повернувся до Вашингтона майже ні з чим: із двома домовленостями про відкриття китайських ринків для американської продукції, і без жодної політичної допомоги на Близькому Сході. Китай таки погодився купити 200 літаків Boeing (менше, ніж очікувалося), проте раніше він уже не виконував подібних заявок. Білий дім також заявив, що Китай погодився придбати американської сільськогосподарської продукції на 17 млрд дол., проте Китай цього не підтвердив. Утім, це не завадило Трампові заявити, що вони "уклали чудові торговельні угоди" і що зустріч була "великим успіхом". Саме візуальний бік зустрічі показав, наскільки Трамп упав в очах китайців. В аеропорту Сі його не зустрічав. Трампа посадили в крісло, яке візуально робило його нижчим за Сі, – прикрість, якої можна було б уникнути, якби Держдепартамент Трампа не відсунув убік протокольних службовців, чия робота – дбати про такі речі. Найгіршим у візиті було безупинне Трампове підлабузництво: він вигукував, що Сі – "великий лідер", "справжній друг", "мов із кіно"; він раз у раз розсипався в захоплені від того, яка прекрасна і вражаюча країна Китай. Як і в попередніх взаєминах із різними диктаторами, Трамп, здається, гадав, що їх вразить та сама хвала й лестощі, якими впивається він сам. Сі ж не відповів на жодне з цих освідчень у дружбі, лише зауваживши, що Сполученим Штатам і Китаю "слід бути партнерами, а не суперниками". Найважливішим питанням, що постало за підсумками саміту, був Тайвань. Напередодні саміту Трамп затримав пакет озброєнь на 14 млрд дол., схвалений Конгресом, і немає жодних ознак, що постачання найближчим часом відновиться. Сі сказав Трампу, що подальші відносини з Вашингтоном залежатимуть від рівня підтримки острова з боку США. Трампу спало на думку, що Тайвань буде "дуже добрим козирем" у торговельних перемовинах із Пекіном. Трамп зробив й інші зневажливі зауваження щодо острова. Те, що він нічого не сказав про гарантії безпеки для Тайваню, різко контрастувало з чіткою заявою Джо Байдена про те, що США стануть на його захист. Китайські медіа вже певний час говорять про США як про "державу, що занепадає"; Сі порушив це питання в розмові з Трампом, висловивши сподівання, що їхні країни зможуть уникнути "пастки Фукідіда", якщо Америка, що занепадає, гідно поступиться першістю Китаю, який підноситься. Трамп одразу витлумачив це як згоду Сі з тим, що за Джо Байдена Америка занепадала, а тепер, коли президент він, вона знову велика. Правда, яку китайці добре розуміють, протилежна: занепад Америки – прямий наслідок піднесення Трампа з 2016 року. Складається враження, ніби Трамп вирішив зробити все можливе, щоб послабити США у протистоянні з Китаєм. Трамп неабияк полегшив життя Сі Цзіньпіну, і це проявилося в поведінці китайського лідера під час саміту. Америка за Трампа так наполегливо шкодить сама собі, що Китаю, по суті, нічого й робити – хіба що сидіти склавши руки й спостерігати, як усе це розгортається. Трамп спрогнозував, що Китай не нападе на Тайвань, доки він є президентом. Можливо, тут він має рацію: Сі не хоче ставати на заваді занепаду США. Але він може бути змушений діяти стрімко, щойно Америка нарешті отримає президента, який захоче розвернути цю траєкторію.