Ну що, друзі. Сліпота Жозе Сарамаго.Це вже така собі висока література у всій красі. Антиутопія, якщо коротко. Люди раптово сліпнуть, один за одним — і вся конструкція «цивілізації» починає сипатися. Але це якщо сухо. Насправді там дуже швидко починається лютий треш. І жах.І от тут в мені не зайшло. Адже, за вікном і так вистачає реального кошмару. А Сарамаго бере і проводить дуже жорсткий соціальний експеримент. Без спроб пожаліти читача. Що буде, якщо прибрати правила, порядок, контроль? Що буде з мораллю? З людьми? Відповідь у нього дуже холодна. І дуже темна. В кризі вилізає багато бруду. І метафоричного, і буквально. І злості. І насилля. Сліпота ту не тільки фізична вад, а і втрата морального компасу. Читати це іноді фізично важко. Прямо відчуваєш.І він це підсилює формою. Довгі речення. Майже без абзаців. Пряма мова розчиняється. Все тече таким потоком, в який ти просто провалюєшся. І вже не дуже контролюєш дистанцію. Це сильний прийом, і він працює, сильно, може навіть — занадто. Можна сказати просто — це сильна книжка. Прямо сильна.Але мені не зайшло. Не тому, що погано написано. Навпаки. Просто мені цього зараз забагато. Я не готовий жити ще й у такій версії світу, коли в реальності і так вистачає напруги. І з частиною його висновків мені складно погодитись. Занадто темно. Мені не ок.Кілька слів про самого Сарамаго. Нобелівська премія з літератури (1998). Один із найсильніших португальських письменників ХХ століття. Його тексти — це завжди більше, ніж історія. Вони про людину, про владу, про межі моралі. І він реально вміє бити точно.Тому якщо хочеться чогось сильного, важкого і чесного — це воно. Але я, мабуть, поки пас.