❤️ Віра. Надія. Любов.

Сьогодні, у День Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, хочеться говорити не лише про свято.

Хочеться говорити про Полтаву.

Про місто, яке має пам’ять. Про місто, в якому минуле не повинно зникати разом із поколіннями.

Є в Полтаві особливе місце — храм Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Його звели у 2002 році за ініціативи міської влади та жіночої релігійної громади. У ті роки місто активно розбудовувалося, а Анатолій Тихонович Кукоба особливо опікувався створенням нових духовних і культурних місць Полтави. Саме за його сприяння постав і цей храм.

П’ять бань, високий хрест, сім дзвонів. Найбільший із них важить 271 кілограм і має символічну назву — «Полтава». Усередині — різьблений іконостас та розписи з біблійними сюжетами.

Але для мене цей храм — не лише про архітектуру.

Він про те, що будь-якому місту потрібні віра у свої сили, надія на краще і любов до свого дому.

Коли згадуєш Полтаву часів Анатолія Кукоби, бачиш місто, яке будувалося, відновлювалося, змінювалося. Храми, парки, культурні об’єкти — багато з того, що з’явилося тоді, сьогодні вже стало частиною міського пейзажу та нашої пам’яті.

Звичайно, історія Полтави не може складатися лише з одних перемог чи лише з одного імені. Але свою історію потрібно знати. Пам’ятати людей, які вкладали в місто працю, час і мрії. І чесно передавати цю пам’ять наступним поколінням.

Сьогодні я хочу побажати нашій Полтаві найголовнішого.

🙏 Віри — у власні сили.
🕊️ Надії — на мирне й світле майбутнє.
❤️ Любові — до людей, дітей, рідного міста.

Нехай Полтава береже своє величне минуле, але не живе лише спогадами.

Нехай у неї буде нове сильне майбутнє — сучасне, красиве, відкрите, турботливе до людей і особливо до наших дітей.

Бо місто — це не тільки будинки й дороги.

Місто — це пам’ять. Місто — це люди. Місто — це те, що ми залишимо після себе.

Зі святом, дорогі полтавці! ❤️

Нехай у кожній полтавській родині буде віра, надія та любов.

А в нашої Полтави — мир, розвиток і майбутнє, яким ми зможемо пишатися. 🫶