💔

Пройшла рівно доба після одного з найжахливіших обстрілів нашої столиці…

І чесно — вчора я не могла ні писати, ні думати, ні нормально говорити. Увесь день — дзвінки. Безкінечні дзвінки друзям, рідним, близьким, які пережили цю страшну ніч у Києві. Почути голос. Дочекатися відповіді. Дізнатися, що живі. Що вийшли з підвалу. Що поруч не прилетіло ще раз. Кожна така ніч залишає шрами в серці кожного українця. І немає вже слів, які здатні описати всю ненависть до країни-терориста, яка щоночі приходить до наших міст ракетами, дронами, смертю та болем. Вони хочуть залякати нас. Хочуть, щоб ми здалися. Хочуть бачити страх, паніку та хаос. Але вони ніколи не зрозуміють головного — українців неможливо зламати. Після кожного удару ми стаємо ще злішими. Ще сильнішими. Ще більш об’єднаними. Ми тримаємося одне за одного. Допомагаємо. Підтримуємо. Рятуємо. Донатимо. Працюємо. Боремося. І поки б’ється серце хоча б одного українця — ця країна буде стояти. Світ має бачити правду. Київ. Україна. Мирні люди. Діти. Родини. І терор, який росія щодня приносить на нашу землю. Але ми вистоїмо. Бо ми — незламні. І за кожну сльозу, за кожну ніч жаху, за кожне зруйноване життя обов’язково буде відповідь. Тримаймося. Допомагаймо одне одному. І не мовчімо. 🇺🇦