Horizon Lab | Космос

🔴 Curiosity випадково розчавив камінь із чистою сіркоюМарсохід Curiosity наїхав на камінь і розколов його. Усередині виявилися кристали чистої сірки — перші такі знахідки на Марсі.Це сталося 30 травня 2024 року. Ровер проїхав через камінь і роздавив його вагою. Через кілька днів Curiosity сфотографував уламки камерою на кінці роботизованої руки. На знімку видно фрагменти сірчаних кристалів.Знахідка важлива тим, що йдеться про чисту, елементарну сірку. Раніше на Марсі знаходили лише сполуки сірки з іншими елементами, а не сам хімічний елемент у вільному вигляді.Нещодавня стаття в журналі Science пропонує пояснення походження цих кристалів. За припущенням авторів, сірка сформувалася приблизно 3 мільярди років тому. Магма глибоко під поверхнею вивільняла рідини або гази, які й відклали сірку нагорі.Це поки що гіпотеза, а не остаточний висновок. Але сам факт наявності чистої сірки додає деталей до картини геологічного минулого планети — того періоду, коли під поверхнею Марса ще відбувалися активні процеси.🔗 Джерело

☀️ IXPE вперше виміряв магнітне поле пульсара «Маяк»Космічний телескоп NASA IXPE вперше напряму виміряв магнітне поле пульсара PSR J1101−6101 у туманності, яку називають «Маяк».Пульсар — це різновид нейтронної зорі з потужним магнітним полем, що дуже швидко обертається. Цей робить 16 обертів за секунду. Сама нейтронна зоря — це стиснутий залишок ядра масивної зорі, важчий за Сонце, але завбільшки з місто.Астрономи вивчали два вузькі рентгенівські відгалуження, що тягнуться від пульсара. Довше назвали «філаментом» (ниткою), коротше — «слідом». Частинки, розігнані пульсаром майже до швидкості світла, стикаються з міжзоряним газом і утворюють ударну хвилю — як хвиля перед носом човна. Більшість частинок залишається позаду, формуючи слід.З 2008 року припускали, що найенергійніші частинки прориваються крізь цю хвилю й течуть уздовж магнітних ліній Галактики, створюючи довгу тонку нитку. IXPE спостерігав туманність майже 18 днів у червні 2025 року і з упевненістю понад 99% підтвердив: магнітне поле справді збігається з напрямком руху частинок.Але виникло й нове питання. Ступінь поляризації виявився вищим, ніж передбачають моделі, — це вказує на слабшу турбулентність, ніж вважалося. Крім того, у радіодіапазоні магнітне поле спрямоване майже перпендикулярно до рентгенівського. За словами дослідників, це перша чітка ознака того, що частинки різних енергій займають окремі ділянки системи, а прискорюють їх, можливо, різні механізми.🔗 Джерело

🌌 Webb показав мільйони окремих зірок у Центаврі AДо четвертої річниці наукової роботи космічний телескоп James Webb (NASA/ESA/CSA) отримав нові знімки галактики Центавр A. На них видно мільйони окремих зірок там, де раніше проглядалися лише суцільні темні смуги.Центавр A — активна галактика з густими смугами пилу, що перетинають її центр. У видимому світлі ці смуги приховують внутрішні області: пил поглинає світло зірок за ним. Тому донедавна деталі центру галактики лишалися недоступними для спостережень.Webb працює в ближньому та середньому інфрачервоному діапазоні. Інфрачервоне випромінювання проходить крізь пил краще, ніж видиме світло. Завдяки цьому телескоп зазирнув під пилові смуги й розрізнив тканину з окремих зірок, а також ознаки активних процесів у галактиці, що постійно змінюється.Ці зображення приурочені до чотирьох років роботи Webb. За словами команди місії, телескоп увесь цей час показує результати, кращі за очікувані. Центавр A — давно відома галактика, але саме інфрачервоний погляд перетворив звичний обʼєкт на значно складнішу й детальнішу картину.🔗 Джерело

🌌 Euclid знайшов найдавніші квазари у ВсесвітіКосмічний телескоп Euclid виявив 31 квазар з ранніх часів Всесвіту. Два з них — найдавніші з відомих на сьогодні. Квазар — це коротка фаза в житті галактики, коли велика кількість речовини падає на надмасивну чорну діру в її центрі. Це вивільняє колосальну енергію. Ядро галактики починає світити яскравіше, ніж усе інше довкола — часом у сотні й тисячі разів яскравіше за решту своєї галактики. Два рекордсмени, EUCL J172902.75+641018.1 та EUCL J125308.55+705432.3, мають червоне зміщення 7,77 і 7,69 (червоне зміщення — міра відстані та швидкості, повʼязана з розтягуванням світла в Усесвіті, що розширюється). Обидва лежать трохи більш ніж за 13 мільярдів світлових років. Вони світили, коли Всесвіту було лише 670 мільйонів років — приблизно 5% його нинішнього віку. Знайти квазари з тих часів складно. Їх мало, бо небагато галактик встигли вирости достатньо великими. А їхнє тьмяне світло легко сплутати зі світлом ближчих зірок. Щоб виявити перші десяток квазарів з червоним зміщенням понад 7, астрономам знадобилося понад десятиліття. Euclid знайшов більше за один рік. Ці квазари належать до епохи реіонізації — переходу, коли холодний і темний Всесвіт почав нагріватися й «іонізуватися» під дією енергійного світла перших джерел. Вони працюють як машини часу: дозволяють зазирнути в те, як формувалися перші галактики та надмасивні чорні діри. Euclid оглядає лише частину неба — повне обстеження охопить понад третину всього небосхилу.🔗 Джерело

🪐 Атмосферу планети біля білого карлика вперше вивчилиТелескоп James Webb уперше отримав спектр атмосфери планети, що обертається навколо білого карлика — залишку зорі, схожої на Сонце, яка вже завершила основну фазу життя.Ідеться про планету WD 1856 b. Астрономи використали метод трансмісійної спектроскопії: коли планета проходить перед зорею, частина світла проходить крізь її атмосферу, і за спектром можна визначити склад. Прилад NIRSpec PRISM працював у діапазоні від 0,5 до 5 мікрометрів.У спектрі знайшли ознаки вуглеводнів, причому найімовірніший кандидат — метан (CH₄) з часткою близько 7%. Виявили також аерозолі (завислі в атмосфері частинки, що утворюють серпанок) і теплове випромінювання нічної сторони планети. Маса WD 1856 b оцінена в межах від 4,3 до 10,9 маси Юпітера.Найцікавіше — температура. Розрахункова рівноважна температура планети мала б становити близько 160 K, але спостереження вказують на 390–412 K. Автори припускають, що планета зазнала повторного нагрівання під час міграції на теперішню орбіту радіусом 0,02 астрономічної одиниці. За моделями охолодження, це сталося через 3–5,5 мільярда років після того, як зоря стала білим карликом.Такі планети показують, що газові гіганти можуть пережити перетворення своєї зорі. Це попередній погляд на те, що колись чекає на планети біля Сонця.🔗 Джерело

⚫ Штучний інтелект пропонує нові рівняння для темної енергії — і вони працюютьЯк зазвичай будується фізична модель? Фізик висуває гіпотезу на основі інтуїції, аналогій або теоретичних міркувань, записує рівняння — і перевіряє його на даних. Команда бразильських та міжнародних дослідників запропонувала інший підхід: цей цикл тепер виконує велика мовна модель (LLM). Фреймворк працює ітеративно. ШІ генерує рівняння стану темної енергії разом із фізичним обґрунтуванням, спираючись на наукову літературу з цієї теми. Кожне рівняння-кандидат вбудовується в космологічну модель та оптимізується на реальних спостереженнях: наднові (Pantheon+), баріонні акустичні осциляції (DESI DR2) і дані Planck 2018. Потім незалежний ШІ-критик оцінює кожну пропозицію за фізичною мотивацією, новизною, стабільністю та коректністю — і наступне покоління рівнянь враховує цей зворотний зв'язок. Результат: система знайшла дві параметризації темної енергії, які, наскільки відомо авторам, раніше ніхто не досліджував. І вони не просто нові — найкраща з них показала вищий баєсівський доказ (Bayesian evidence), ніж традиційні параметризації, з перевагою більш ніж на одиницю. Важливо: ШІ тут не замінює фізика. Він генерує інтерпретовані рівняння з фізичним сенсом, а не «чорну скриньку». Це інструмент, який розширює простір гіпотез — пропонує варіанти, до яких людина могла б не дійти через звичку мислити в рамках відомих моделей. Темна енергія — одна з головних загадок космології. Останні дані DESI натякають, що вона може змінюватися з часом. І тепер до пошуку відповіді долучається ще один гравець — штучний інтелект.🔗 Джерело

🌌 Галактика «Shadow Blaster» — можливе джерело нейтрино-привидаУ 2021 році детектор IceCube в Антарктиді зафіксував високоенергетичне нейтрино — подію IC 210922A. Нейтрино — одні з найневловиміших частинок у Всесвіті: без заряду, майже без маси, вони пролітають крізь матерію, практично не взаємодіючи з нею. Знайти, звідки прилетіло конкретне нейтрино — це як шукати привида. Після сигналу десятки телескопів обшукали відповідну ділянку неба — жодного гамма-спалаху, наднової чи іншого очевидного джерела. Але через кілька днів команда на чолі з Юдзі Уратою виявила на субміліметрових телескопах JCMT та SMA на Гаваях надзвичайно яскраву далеку галактику, що отримала прізвисько «Shadow Blaster». Подальші спостереження на ALMA та Gemini North розкрили деталі. Галактика знаходиться на відстані ~11 мільярдів світлових років і розташована за потужною гравітаційною лінзою — масивна галактика на передньому плані підсилює її яскравість з 2,7 до 33 трильйонів сонячних світностей в інфрачервоному діапазоні. Головна інтрига: у Shadow Blaster немає активної чорної діри. Нейтрино, ймовірно, народжуються в надщільному ядрі галактики, де газ і пил стиснуті настільки, що інтенсивне зореутворення працює як природний прискорювач частинок. Раніше джерелами нейтрино вважали переважно джети чорних дір. Якщо підтвердиться, Shadow Blaster стане першою окремою пиловою зореутворювальною галактикою, безпосередньо пов'язаною з нейтрино високих енергій. А таких галактик у Всесвіті може бути дуже багато — за оцінками, вони можуть давати до 20% усього нейтринного фону.🔗 Джерело

⭐ Webb і Hubble знайшли реліктовий фрагмент нашої ГалактикиУ центрі Чумацького Шляху є щільне скупчення зірок Terzan 5. Його відкрили ще в 1968 році і довго вважали звичайним кулястим скупченням — древнім «клубком» зірок, що народилися разом. Але виявилося, що зірки в Terzan 5 народилися не разом. Їх тут чотири покоління: найстаршому 12,5 мільярда років, наймолодшому — лише 2,5. Тобто зореутворення тривало тут хвилями протягом 10 мільярдів років. Для кулястого скупчення це неможливо — зазвичай вони містять одне покоління. Щоб це побачити, знадобилися обидва найпотужніші телескопи. Webb бачить в інфрачервоному діапазоні — він зміг «пробити» пил, що закриває центр Галактики, і роздивитися навіть тьмяні зірки. А Hubble спостерігав цю ділянку 12 років поспіль — за цей час вдалося виміряти мікроскопічні рухи зірок і відрізнити членів скупчення від сусідніх зірок Галактики. Чому Terzan 5 зміг народжувати зірки знову і знову? Він був достатньо масивним. Коли зірки вибухали як наднові, легші скупчення втрачали газ назавжди. А Terzan 5 утримував матеріал — і він ставав будівельним матеріалом для нових зірок. Мільярди років тому подібні згустки зливалися і формували центральну частину Галактики. Terzan 5 — рідкісний виживший, що зберіг свою окрему ідентичність до наших днів. Астрономи назвали такі об'єкти «реліктовими фрагментами балджа» — по суті, це шматочки первісної Галактики, які дійшли до нас у майже незміненому вигляді. Поки відомий лише один аналог — Liller 1. Але команда планує перевірити ще 40–50 скупчень.🔗 Джерело

🌌 Hubble зняв «рій» галактикНа новому знімку телескопа Hubble — скупчення галактик MACS0329-0211, яке нагадує рій бджіл, що повертається до вулика. В одному кадрі — десятки галактик різних типів: масивні овальні еліптичні, тонкі спіральні та лінзоподібні, видимі з ребра, і спіральні «обличчям до нас» з чіткими рукавами. Але найцікавіше — на периферії. У правій верхній частині знімка видно слабкі дуги — це далекі галактики, світло яких викривлене гравітацією скупчення. Це гравітаційне лінзування: скупчення настільки масивне, що працює як природна лінза, збільшуючи та розтягуючи зображення об'єктів позаду себе. Найбільша дуга помітна над яскравою еліптичною галактикою. А в центрі — кілька яскравих кривих ліній, схожих на спотворену вісімку — ймовірно, ще одна далека галактика, деформована гравітацією скупчення. Скупчення галактик на кшталт MACS0329-0211 — це одночасно і маркери еволюції великомасштабної структури Всесвіту, і природні телескопи, що дозволяють побачити галактики з найранніших епох. Знімок зроблено камерами ACS та WFC3 у видимому та інфрачервоному діапазонах.🔗 Джерело

⭐ Webb показав усі стадії народження зірок в одному кадріНове зображення телескопа James Webb — частина молекулярної хмари OMC-2 у сузір'ї Оріона, на відстані 1280 світлових років від Землі. Ця хмара ховається прямо за знаменитою туманністю Оріона (M42), і у видимому світлі її не побачити — щільний газ і пил блокують усе. Тільки в інфрачервоному діапазоні, де працює Webb, протозірки починають просвічувати крізь свої пилові кокони. На площі всього 150 світлових років зібрано кожну стадію зореутворення: від найперших «зоряних ембріонів», що ще повністю сховані в пилу, через протозірки з протопланетними дисками — до молодих зірок, які вже розчистили навколишні хмари й освітлюють їх. Активне зореутворення створило вражаючу картину. Протозірки викидають потужні джети газу зі своїх полюсів, які врізаються в щільну навколишню матерію та утворюють ударні хвилі — яскраві червоні гребені на знімку. Темні згустки — це холодний пил, настільки щільний, що поглинає навіть інфрачервоне світло. Жовто-зелене свічення — поліциклічні ароматичні вуглеводні (PAH), а блакитний серпанок — розсіяне зоряне світло. Дані зібрано камерою NIRCam у рамках програми спостережень #5804, спрямованої на вивчення зореутворення в OMC-2 та сусідній хмарі OMC-3. Завдяки близькості ці хмари — ідеальні лабораторії для дослідження найраніших етапів еволюції зірок, впливу джетів на формування нових зірок та ультрафіолетового опромінення протопланетних дисків.🔗 Джерело