Я вже цю історію розповідав, але розкажу ще раз. В Краматорську, в кафе, десь півроку тому мав випадкову розмову з молодим 25-річним ухилянтом, який працював на той час водієм, розвозив хліб по Краматорському району, щоранку. Понад усе на світі він боявся що його мобілізують кляті ТЦК і відправлять на війну. - ТАК ТИ ВЖЕ НА ВІЙНІ, ДАЛБАЙОБ. - сказав я йому. Щоранку їздити на білій вантажівці з надписом ХЛІБ, в напівзруйновані населені пункти, безпосередньо біля лінії зіткнення, куди ми заїджаємо лише в сутінках, надавати первинну допомогу пораненим цивільним, бачити їхні обгорілі трупи в автівках на узбіччях доріг, потрапляти під обстріли, і боятись того, що на тебе одягнуть військову форму - людоньки, це настільки верх кретинізму, що я вам не можу передать словами. Це ж абсурдність і відсутність будь-якої раціональності. За 18 тищ грн на місяць, без соцпакету, лол. Ми обмінялись телефонами, трішки попереписувались про реалії військового життя. Хлопець цей за місяць підписав контракт зі Збройними Силами, зараз водій в одному з підрозділів СБС. Алогічність нашого простого переляканого наріду мене не перестає дивувати.