Про одеського ультраправогосуперпуперпатріота Олександра Музичко я звісно ж, дізнався в сегменті глибинного, українського народного фейсбуку, десь в процесі підготовки до третього виделкаfest. Десь поруч з дописами про рептилоїдів, пласку землю і ЛГБТКПСС поважно височіла думка історика, доктора, доцента і просто обичного довбойоба про те, хто шо де і як купив молоду команду виделкафесту, яка не хоче запрошувать це радикальне світило в свої молоді ряди поїздить по вухах молодьожі. Я, звісно ж, заігнорив цю драму на три вподобайки, попитав знайомих ху із ху, і до кінця фестивалю вже й забув про це очкасте недоразумєніє. Але потім пан почав систематично приходити в коментарі до нашого НЕКОМЕРЦІЙНОГО проєкту з вимогою показати грантову звітність і звітність взагалі, називати нас соросятами [що я завжди сприймав більше як комплімент], а ідейного натхненника, тобіш, Андрія Гнезділовича - дозволив назвать собі дезертиром. Я міг би шось там казать про те що це не відповідає дійсності, що він не має жодного права так казать ні дня не служивши в свої 48 років 25річній людині, яка з 19 майже не вилазить з ЗБД, міг би апелювать до творів Бандери і Коновальця, але не став. Я просто сказав, в класичній ультраправорадикальній формі звернення, що Ісус любить його, але при зустрічі я розібʼю йому їб@ало а його окуляри - запхну йому в його ухилянтську професорську ср@ку. Мамкін пірожок пішоу писать заяву про погрози, а до мене прийшла оця баришня в цвєтастому платтячку, нєкто Катерина Мусієнко, яка розродилась дописом про те, як я гвалтую все українське і хто дозволив мені матюкатись, бо українські військовослужбовці, яких вона знає - не матюкаються! Я, саме собою, допис заскрінив і виставив на своїй сторінці, на жорстоку поталу моїм матюкливим друзям. Так і закінчилось моє знайомство з двома Стовпами одеського українського ультранаціоналізму. Вони мене поблокірували, і іноді згадують незлим тихим словом. Якби я був Трухановим, чесне піонерське, я систематично б підгодовував ці смішні чучєла для страшно анекдотичних історій, які вони зрідка видають.