Сьогодні почув найобразливішу фразу в свій бік. Прям досі трохи трима. - А ти ж нє мєсний. Тобі взагалі байдуже. - Ти серйозно так думаєш?- Так а шо, не так? Це завжди так було. Кому ми треба? У тебе є дім, і він не тут.Справа в тому, що я і досі не знаю, де мій дім.Де дім мій?Я в 2019 році приїхав в Маріуполь і закохався в будинок зі шпилем.Ми з Нікітосом знімали там на третьому поверсі двохкімнатну квартиру з високими стелями, я курив голяка на своєму балконі і був безмежно щасливий. Ми гуляли там біля Драмтеатру, на площі Миру, на набережній. Декілька разів дрались в хаотичних пʼяних розбірках. Получали вдвох по обличчу в тих барах і нічних клубах - і були щасливі. Витирали з носу кров, і йшли спать, бо зранку - на службу.Я любив Маріуполь.Я вважав його своїм домом. Якщо чесно, я хотів купити там якусь квартирку, але вже після служби.Чи то після війни.Де мій дім? Я не знаю. Наче не в Києві, не в Одесі, і не у Львові, де теж трохи я пожив.В Вилковому? Не жив там з 2017 року. Може, в Бердянську? Навряд.В Покровську, куди я виїджав скупитись за роки, що ми стояли в Пісках? В Гуляйполі, де ми мерзли в підвалах девʼятиповерхівок?Ці міста, що врізались в памʼять і моє коротке життя. Всі вони мої: від Гірника до Покровського. Грає старе радіо, що ми відкопали в купі старезного хламу, світить нашвидкоруч прикручений переносний ліхтар біля літнього, садового рукомийника з потрісканим дзеркалом. Грає по хіт фм леді гага. Я підспівую. Падають на Краматорськ КАБи, тому я роблю на максимальну гучність. Де мій дім?Може, тут, в новій орендованій за 12 тищ хаті, в яку ми проводили воду, встановлювали бойлер, насоси, підключали світло, заправляли газові балони, створювали всі ці декілька днів елементарний побут?- Ти серйозно? На повному серйозі так вважаєш?