Щойно на вокзалі Терміні у Римі до мене підійшла убога жіночка і почала говорити мені про святість і про Бога. Я спершу подумав, що буде просити милостиню, але виявилося, що через неї Господь хотів мені справді сказати дещо важливе.Відчувши в її мові український акцент, я поцікавився, звідки вона. І справді, це була українка, про яку я вже раніше чув із розповідей: вона віддала все, що запрацювала важкою працею в Італії, на потреби убогих і на будівництво церков, тепер живе на вулиці, проповідує людям Бога, кормиться зі сміття, милостині не приймає, навіть щоб допомагати з неї іншим, бо переконана, що помагати іншим треба «з власного поту, а не з чужого». До інших жебраків звертається словом «tesoro», тобто «скарбе!»… Світиться радістю, яку рідко стрічаєш на цьому світі…Св. Павло казав про себе: «Я все вважаю за сміття, щоб тільки Христа придбати». Здається, щойно я зустрів людину, яка з повним правом може підписатися під цими словами апостола народів… А як із нами? А як зі мною?...Владика Богдан Дзюрах