125 років тому, 30 листопада 1900-го, в паризькому готелі "Ельзас" від менінгіту помер емігрант Себастьян Мельмот. Насправді за цим псевдонімом (взятим на честь головного героя готичного роману ірландського письменника Чарлза Метьюріна «Мельмот-блукач») переховувався геніальний ірландський письменник, ікона естетизму й модернізму – Оскар Вайлд.Йому було тільки 46. Символічно, що Оскар, який висміював манірне суспільство вікторіанської епохи та багато в чому випереджав свій час, не зміг пережити ані XIX століття (яке закінчилося місяць по тому), ані саму вікторіанську епоху (яка згасла через два місяці). У Великій Британії Вайлд на той час був підданий остракізму через те, що відбув 2-річне ув'язнення «за розбещення молодиків і непристойну поведінку з чоловіками» (гомосексуальні зв'язки вважалися кримінальним злочином до 1967 року). Втрачено всі статки, британські театри зняли з репертуару його п’єси. Від хвороб померли його мати, брат і дружина, яка встигла змінити їхнім дітям прізвище, аби відмежувати їх від скандалу. Повторне "відкриття" Вайлда та його творчості відбудеться пізніше, моральна реабілітація – значно пізніше. Друзям бракувало коштів на елітний цвинтар, тож Оскара поховали на новому й непрестижному кладовищі Баньйо під Парижем. У 1909-му його змогли перепоховати на знаменитому Пер-Лашез. У 1914-му там встановили надгробок у вигляді сфінкса роботи скульптора Джейкоба Епстайна. У 1950-му в спеціально облаштовану нішу в цьому надгробку помістили урну з прахом його найвідданішого друга – Роберта Росса.📹 Докладно про життя й парадокси Оскара Вайлда – в нашому відео.Історія без міфів | YouTube | Instagram | Facebook | Threads