Не дочекавшись підходу корпусу Ждановича, Ракоці від Хусту на Закарпатті, що належав тоді Трансильванії, пройшов через засніжені гірські перевали та отаборився біля Стрия. Звідти трансильванський князь почав слати "телеграми" галицькій шляхті із повідомленнями, що ось він такий красивий прийшов, нарешті, навести порядок і принести мир, а тому всі запрошуються до нього для присяги як новому королеві Речі Посполитої. Галичани, які бачили за останні роки козаків, татар, коронну польську армію, московитів та шведів із німцями, відписалися, що готові давати провіант трансильванцям лише б їх не чіпали і не діставали кожен раз новими "присягами". Львівська "мерія" так узагалі прямо сказала, що залишиться вірною королю Яну ІІ Казимиру. Аж тут почали ширитися звістки, що знову насувається козацьке військо.Поляки тоді себе заспокоювали фейковими новинами, що цар Алєксєй нібито, дотримуючись Вільнюського перемир'я, погрожує покарати Хмельницького, якщо козаки атакуватимуть території, підконтрольні уряду Речі Посполитої, але насправді московити й не знали спочатку нічого про похід Ждановича. Коли черговий московський посол запитав у гетьмана, куди це йдуть козацькі полки, які зустрілися йому по дорозі, батько Хмель, що в цілому прийняв московита досить прохолодно, наплів про якусь там необхідність захисту подільських міст від "польських банд" армії Крайової. До слова, так само холодно був прийнятий і посол Карла Х Густава, який, нарешті, добрався до Чигирина. Гетьман велів передати шведському королю, що підпише союзний договір із ним лише, коли там чітко буде прописано, що захід України має належати козакам. У середині лютого 1657 року корпус полковника Ждановича з'єднався з трансильванцями Ракоці під Самбором. Можливо, через ті суперечки з приводу належності Галичини, союзники не стали гаяти час на облогу Львова та Перемишля, а, перейшовши Сян, одразу рушили на Краків. Оскільки основні сили прихильників короля Яна ІІ Казимира тоді бодалися на півночі зі шведами, зупинити козаків із трансильванцями особливо й не було кому. Щось там спробував зробити гетьман коронний Станіслав Потоцький, але заледве втік із поля бою, після того як під ним підстрелили коня. Шведський гарнізон, що засів у краківському замку, передав стару польську столицю князю Ракоці, але й далі ніхто з магнатів і шляхти не поспішав приходити до нього "зігнути коліно". Не в останню чергу через поведінку союзницьких військ.Що трансильванці, що наші бійці, опинившись на етнічних польських територіях, почали відриватися на повну. Антон Жданович, чи то не мав належного авторитету, чи просто сильно й не переймався дисципліною серед його війська, але мародерство тоді набуло просто промислових масштабів. Писали навіть про випадки, коли "викопували з могил мерців, шукаючи дорогоцінних речей: просівали порох зотлілих трупів, шукаючи перлин". Між тим, Карл Х Густав, дізнавшись, про відмову Хмельницького укладати союз без вирішення "галицького питання" та про те, що замість подальшого ведення військових операцій проти армії Яна ІІ Казимира, козаки з Ракоці більше переймаються тим як пошвидше відправити вози з награбованим додому, вирішує прибути власною персоною, щоб взяти ситуацію в свої руки. Далі буде...