Гіркий Ґіньйоль | Проводячи частину життя в одному місці — нехай це буде дім батьків, ор...

Проводячи частину життя в одному місці — нехай це буде дім батьків, орендована квартира, місце навчання чи роботи, або вулиці й закапелки, в яких ми намагались загубитись, — ми несвідомо наповнюємо його згадками та асоціаціями, конструюючи завдяки цьому власне майбутнє, яке, насправді, значною мірою будується з наших спогадів про минуле.Коли ми змінимо роботу, переїдемо в іншу квартиру, закінчимо школу чи університет, і через роки знову опинимось в цих місцях, чудернацькі візерунки нашої памʼяті формуватимуть наші відчуття: ностальгію, смуток, радість, внутрішній спокій чи роздратування.Майбутнє — це зустріч минулого з теперішнім, в якому памʼять обʼєднує ці три часові стани в одну безкінечну, нерозривну, постійно присутню тут і тепер мить.Те, чого ми не пам'ятаємо, не існує саме тому, що не може вплинути на наше тепер. Пам'ять є фундаментом впізнання, а впізнання — людей, місць, предметів, явищ, подій — конструює наш зв'язок з розрізненими елементами нашої індивідуальної версії конструктору реальності.Ось чому, коли місто починає втрачати свої знайомі нам здавна будинки, пам'ятки, громадські місця, елементи природного ландшафту, ми втрачаємо можливість реалізації нашої пам'яті в теперішньому, перестаємо впізнавати місто і більше не можемо створити компліментарне собі у минулому майбутнє. Ми застигаємо, опиняючись в не-майбутньому — точці, яка можливо й існує в реальності інших людей, для яких складові нашої пам'яті є чужими, але котра викидає нас з можливості активного співтворення актуального нам самим проживання моменту.Коли Джойс казав, що, в разі знищення Дубліна, його можна було б відтворити за його книгами, він говорив саме про це і саме про свій Дублін: його зв'язок з містом став основою для літературної творчості, в якій не просто описувалось розташування пабів, борделів, університетів та церков; в ній фіксувався внутрішній зв'язок Джойса з цими місцями, де його досвід ставав основою для його власного майбутнього можливого впізнання міста, а отже — буття в ньому.Для всіх, хто тримає глибоко в собі потаємні мапи своїх зникаючих міст, працює над збереженням цієї памʼяті, і розчиняє себе в ріках, деревах, вулицях і у відблисках тисяч міських дзеркал, на #РадіоНічнийГолосіїв звучить композиція Coil — The Lost Rivers of London.