«Вся окружающая мишура отвлекает нас от того пиздеца, который называется жизнь», — сказав мені таксист Георгій, котрий, за його словами, проторчав всю молодість, а зараз, судячи по книжкам, які я з радістю взяв у нього в кінці поїздки за пожертву на храм, увірував в Господа нашого Крішну. Від глибини цієї думки та несподіваності її оприявлення саме в цьому місці я на хвилину забув, куди я їду. Взагалі я дуже люблю цей типаж людей — коли беззмістовність та порожнеча попереднього існування приводить до зацікавленості в сакральному, і саме в нетрадиційних для місця проживання людини формах. У мене було чимало цікавих розмов з колишніми рекетирами з 90-х, які пішли в неопротестантські церкви, або з ось такими психонавтами, котрих після зав'язки пре на чистому завдяки милості Господній і екстремальному релігійному двіжу. «Начальник охраны храма или слуга стражников, тут как посмотреть», — говорить він про те, чим займається у вільний від роботи час. Ще у нього троє дітей і грецьке прізвище. Я розповів йому, що водив до них в храм на екскурсію студентів, коли викладав в університеті. «Мы с тобой в теме», — кинув він мені на прощання, по-змовницьки посміхаючись, коли я виходив з машини. «И в доле», — додав я. Направду ж так і є — всі ми тут в долі, коли вже ділимо одне колесо перероджень. Можливо, в одному з них я теж буду таксистом Георгієм, що возить пасажирів під крішнаїтський транс. Далеко не найгірший варіант. Сприйму цю зустріч як знак, що саме час перечитати Бгаґавадґіту та переслухати разом з вами улюблений кіртан з альбому The Radha Krsna Temple, в записі якого брав участь Джордж Харрісон.Харе Крішна на #РадіоНічнийГолосіїв