Доки падає сніг,сумні дракони на будинкахпам’ятатимуть нас,бо це тільки Річардзаскочив до Києва,щоб побудувати замок і піти,а ми лишаємось тутназавжди, —писав Аттила Могильний кількадесят років тому.Гадаю, що йому, де б він не був, не вистачає прогулянок містом, яке він так ніжно та войовничо оспівував.І поки нам доступна ця радість: ходити Києвом, який зринає у поезії Могильного, відблискуючи то через образи княгинь часів Київської Русі та половецьких зайд, то дівчат з Сирця і Відрадного 80-х — скористаймося цією можливістю. Виходьте пройтися просто зараз. Можливо, вам вдасться побачити щось, чого ви не помічали раніше. Сніг, який зараз повільно лягає на вулиці середмістя і околиць Києва, пронизує один із кращих циклів Могильного «Зима нашого міста». Пацани з окультного двіжу на районі подейкують, що якщо читати його вголос, стоячи під лютневим снігом, доля посміхатиметься вам наступної весни, а ті, в кого ви таємно закохані, обов’язково скажуть вам «Так». Я беззастережно вірю в локальні ритуали, вже розпочинаю свій і закликаю вас наслідувати моєму прикладу.Дай мені руку — і підемо вуличками Старого Києва, бо лише взимку так сильноруки шукають рук.А #РадіоНічнийГолосіїв забезпечить вам музичний супровід для прогулянок цього пізнього п’ятничного вечора.