За останній рік Ізраїль почав більше претендувати на переформатування Близького Сходу під себе і досягнення регіонального лідерства.Але процес перекроювання цього регіону ніколи не був простим. На лідерство претендували, наприклад, Нассер і Хусейн, але безуспішно. Втручання США і СРСР як двох рівноважних полюсів дозволяло збалансовувати внутрішньорегіональні протиріччя. А зараз цього стабілізатора немає.Цей не зовсім приємний факт відкриває різні можливості розвитку подій. І вони можуть виявитися складними для США та Ізраїлю.Якщо режим в Ірані вистоїть, війна затягнеться і коштуватиме дорого. Постане питання її цілей, а невдовзі почнуть проявлятися розбіжності — щонайменше між ізраїльським та арабським баченням. Головне питання в корені цієї розбіжності — воювати до повної поразки Ірану чи домовитися заради стабілізації регіону і його економічного розвитку? Останні роки показали, що саме другий пріоритет був куди важливіший для Саудівської Аравії.Якщо режим пристосується і дещо трансформується після втрат, причин для продовження протистояння з Ізраїлем у майбутньому не поменшає. Іран залишиться фактором у регіональній безпеці, а отже, і стратегії інших гравців збережуть недавню різноманітність, від умиротворення чи посередництва до стримування і ворожості.Якщо дійде до зміни революційного режиму, Ізраїлю й арабським монархіям знадобиться щось більше, ніж спільний знаменник у вигляді засудження іранських атак. Контакти з опозицією і характер можливої допомоги їй — це вже простір для незгоди і змагання в ситуації невизначеності.А навіть якщо новий постреволюційний режим зрештою утвердиться і його політика радикально зміниться на краще, причин для зближення арабських монархій з Ізраїлем поменшає і воно залишиться дуже прагматичним.🇮🇱 бракуватиме власного потенціалу й легітимності для доведення змагання за регіональну гегемонію до переможного кінця. Засудження його дій щодо Палестини з боку арабських монархій і Стамбула, альтернативні коаліції (Саудівська Аравія, Туреччина, Пакистан) та низка розбіжностей (East Med data corridor, визнання Сомаліленду) залишать регіон фрагментованим. Загроза гуманітарної кризи в Ірані в разі продовження війни лише загострить ситуацію і зробить її менш керованою.Назва розділу про Близький Схід у стратегії нацбезпеки США (Shift Burdens, Build Peace) не дуже збігається з такими перспективами.