✙ Hardcore Conservative ✙ | Схоже Сирія таки скочується в черговий виток етнічного конфлікту, в як...

Схоже Сирія таки скочується в черговий виток етнічного конфлікту, в який підключаться зовнішні гравці.Як розгорталася ситуація в Сувейді коротко.Нещодавно бедуїни викрали друзького торговця з Сувейди. У відповідь друзьке ополчення напало на бедуїнські угруповування і почалися сутички. Президент Сирії аль-Шараа направив війська в Сувейду, які увійшли туди, але замість наведення порядку, переважно араби-суніти, вони почали просто вбивати та знущатись над друзами.У відповідь Ізраїль зараз наносить удари по сирійський армії та цілям в Дамаску, а також відкрив кордон, щоб друзи, які живуть в Ізраїлі, зі зброєю пішли в Сувейду чинити збройний спротив сирійській армії.Треба розуміти, що друзи це хоч поверхово і релігійна група, де-факто це пов'язані між собою клани. В той же час друзи по-перше мають великий вплив в самому Ізраїлі (друзи служать в ізраїльскій армії, займають там високі пости, а також в керівництві держави та в інших впливових структурах), а також мають кланові зв'язки з друзами в інших країнах, таких як Сирія чи Ліван. По-друге сам Ізраїль, який не довіряє нинішній сирійській владі, розглядає друзів, які проживають переважно на Півдні коло ізраїльських кордонів, як буфер від сунітської частини Сирії. Спроба сирійської армії роззброїти друзьке ополчення, викликало занепокоєння, що на кордонах будуть не лояльні друзи, а вороже налаштована сирійська армія.Дамаск і президент аль-Шараа зі свого боку, розглядає наявність неконтрольованих ополчень як відгомін війни, який може знову втягнути країну в розкол та сектанські війни. Тому центральним пунктом його діяльності є роззброєння усіх ополчень, як лояльних до колишньої влади Асада (алавітів), так і тих, хто боролися з Асадом (ті ж друзи підтримали падіння Асада). Але зважаючи на минуле тих, хто зараз керує Сирією (а це переважно колишні бойовики аль-Каїди) друзи не дуже довіряють центральному уряду, не дивлячись на те, що той декламує релігійну терпимість. Той факт, що друзи майже не представлені в центральному уряді, а також поведінку бійців сирійської армії в Сувейді (де вони вбивали, катували і знущались, насильно бриючи бороди та вуса друзам) тільки підсилює цю недовіру та небажання розброюватись.З іншої сторони є зовнішній чинник. З однієї сторони Туреччина тисне на Дамаск з вимогою "інтеграції армії", тобто роззрбоєння усіх формувань (безумовно головний інтерес нівелювати курдів), а з іншої кланова верхівка друзів має тісні зв'язки з Ізраїлем, який тисне на них, щоб вони виступили проти інтеграційних проектів Дамаска і відмовлялись скласти зброю, адже хоче, щоб на південних кордонах Сирії залишались озброєнні друзи. На жаль, як засвідчила поведінка сирійської армії, надягнути форму мало, щоб бути армією. Насправді це досі в більшості своїй ісламістські бойовики, а не солдати. І інтеграцію армії напевно слід починати з цього питання, а не роззброєння друзів чи курдів, які ніколи не складуть зброю, знаючи, що їх будуть бити і над ними будуть знущатись "сирійські військові".З іншої сторони, Ізраїль може думати, що відкрити ще один фронт це вдала ідея, але від кількості фронтів можна надірватись. Спроби усе вирішувати силою можуть відштовхнути країни, які залучені у «процес Авраама» і точно не залучить туди нові країни. Тому єдиний варіант тут вести перемовини, а не починати чергову війну. Звісно при цьому друзів необхідно захищати. Оскільки усі побачили, що буде, якщо залишити дії Дамаска без уваги. Те, що Асад різав сунітів, не дає права різати тепер сунітам. Сирія може існувати лише як багатокультурна і релігійно плюралістична держава, зважаючи на кількість народностей, релігійних груп та кланів, які там живуть. Ніхто не має дозволити будувати там ісламістській халіфат і починати чергову різанину, навіть якщо тепер різати будуть "ображені". Але і Ізраїлю треба нагадати, що не можна вести справи, бомбардуючи усіх, хто тобі не подобається, бо це вже схоже на «запаморочення від успіхів».