Ілюзія - Ірина МіщанчукДумаю, це стає моїм хобі: познайомившись з авторками зі збірки "Повернення" (є окремий тег для неї, якщо що), слідкувати потім за їхньою творчістю. Саме таким чином я з пані Іриною познайомилась (ще й продовжую морально і лінгвістично збагачуватись завдяки її каналу, #від_душі його рекомендую)і саме так на цю книгу я натрапила #топ_місяцяДві історії, що їх обʼєднано однією умовно-спільною рисою, виведеною в назву книги. Хлопець з вродженою вадою на обличчі, що знаходить загадковий Предмет, який змушує людей бачити його гарним, але несе несподівані наслідки; Історія чоловіка, що не памʼятає свого минулого, і, якимось чином потрапивши в іншу країну, налаштовує своє життя на новому місці. (Мабуть, єдиний опис, що можу дати, і не заспойлерити - хоча і розумію, наскільки прісно воно звучить. Повірте, в книзі все краще!).Буду традиційно бухтіти на нерівномірність оповіді - доволі типовий для мене привід поприскіпуватись. Особливо в першій оповіді (новелі, мабуть, все ж таки) воно було болючим: от нам детально розповідають про героя, його стосунки з матірʼю, однокласниками і самотність, а от вже в парі речень він закінчив школу і мав успішний успіх. ...В цілому, на цьому мої невдоволення і закінчуються, бо обидві історії є глибокими, меланхолійними, сповненими рефлексій і надії. Думаю, новела номер два була ближчою, можливо просто переживання горя для мене все ще є улюбленою темою для дослідження в усіх формах. Читання загалом було дискомфортним рівно настільки, щоб хотілось продовжувати його далі - замість того, щоб дратуватись (вірю, що так і було задумано, і хід цей оцінила по праву). Тож, мій субʼєктивний вердикт - лайк, задоволення отримала, книгу перечитуватиму!