Поліція Києва 🇺🇦

У Києві квартира видатного хірурга стала об’єктом афери: поліцейські повідомили про підозру зловмиснику, який незаконно заволодів житлом родини Олександра Шалімова та продав його Квартира у одному з будинків Оболонського району у 2004 році була надана державою на підставі ордера видатному українському хірургу, одному із засновників української хірургічної школи – Олександру Шалімову. Після смерті лікаря квартирою продовжила користуватися його родина. Водночас житло залишалося у державній власності й, дізнавшись про це, фігурант вирішив нею заволодіти. Він підробив пакет документів: договори інвестування, акти приймання-передачі, майнових прав, а також довідки про оплату вартості житла, участь у кооперативі та включення до реєстру інвесторів. ❗️Надалі чоловік звернувся до приватного нотаріуса, який зареєстрував право власності на квартиру. Отримавши контроль над нерухомістю, зловмисник продав її за понад 2,4 млн грн, завдавши територіальній громаді Києва майнової шкоди у сумі майже 4,9 млн грн.

«Подобається, коли бачиш противника і можеш по ньому відпрацювати», – боєць на псевдо РикошетПоліцейський служить у взводі безпілотних систем зведеного підрозділу при Департаменті превентивної діяльності Національної поліції України. Розповідає, що оператори БПЛА бувають різні: хтось працює на FPV-дронах, хтось – на «Мавіках». Він обрав бути пілотом важкого бомбера «Вампір».«Нам команди дає черговий. Він надсилає координати. Ми зв'язуємося з наземною групою. Вони готують борт та боєкомплект в залежності від цілі. Якщо, наприклад, бліндаж – один боєприпас, якщо важка техніка – інший, якщо піхота – третій вид боєприпасу. Отримуємо від наземної групи повідомлення, що борт підготовлено. Якщо з'єднання є, за командою чергового вилітаємо за координатами на ураження ворожої цілі», – ділиться Рикошет. Дуже часто противник використовує підміну координат і подавлення сигналу. Іноді піхота відкриває вогонь зі стрілецької зброї. Бувають випадки, коли борт повертається із простреленими пропелерами або пошкодженими батареями.«По-перше, людям, які ще не знайшли себе у військовій службі, я б порадив спочатку спробувати свої сили в FPV-симуляторах. Це основна база майже для будь-якої безпілотної системи. Навички, які я мав у застосуванні FPV-дронів, знадобились під час навчання на гексакоптері», – говорить оператор БПЛА і додає: «Навіть з мінімальними знаннями можна пройти будь-яку FPV-школу, а далі в нашому підрозділі є багато хлопців, які можуть навчити у вільний час всього, що знають самі. Ніхто нікому не відмовляє».За словами Рикошета, йому подобається ця робота тим, що він бачить противника й місця його скупчення та може по них відпрацювати. На його думку, нині приблизно 70% уражень противника припадає саме на безпілотні системи. І оператори БПЛА завжди бачать, куди вони влучають.«У перші місяці повномасштабного вторгнення моя мати перебувала на окупованій території в Чернігівській області. Потім російські війська відступили. Слава Богу, з матір'ю все було добре, але я дуже сильно переживав. І мені не хотілося б, щоб те саме повторилося знову. Це й мотивує мене бити ворога», – на завершення розмови додає поліцейський.

Низько схиляємо голови у скорботі – поліція Києва прощається із загиблим Героєм Вадимом ВарніцькимПоліцейський розпочав службу в Управлінні поліції охорони з фізичної безпеки у Києві та у 2024 році свідомо став на захист держави у складі полку поліції особливого призначення (Стрілецький) столичної поліції та вирушив на фронт.26 березня 2025 року в місті Торецьк, під час запеклого бою з окупантами, Вадим загинув унаслідок мінометного обстрілу. Лише у січні цього року, під час репатріації тіл загиблих захисників, його вдалося повернути та ідентифікувати за результатами ДНК-експертизи.Йому було 35 років. Його коротке життя – подвиг, приклад відданості і самопожертви в ім’я України. Він назавжди залишився на полі бою і навіки у пам’яті тих хто його знав та любив. Сьогодні останню шану Захиснику віддали рідні, колеги та брати по зброї. Для нас Вадим назавжди залишиться прикладом честі, мужності та відданості службі. Надійний побратим, вольовий, чесний, справжній. Він виконував свій обов’язок до останнього подиху.Вічна пам’ять тобі, друже. Вічна шана Герою🕯️

🥀 В Україну повернувся полеглий Герой – столичний поліцейський Вадим Варніцький Захисник народився 25 лютого 1990 року у Шепетівському районі Хмельницької області. Після навчання проходив службу в лавах Збройних сил України, а повернувшись – розпочав службу в Управлінні поліції охорони з фізичної безпеки у м. Києві. У 2024 році Вадим не вагаючись вступив до полку поліції особливого призначення (Стрілецький) столичної поліції та вирушив на фронт захищати рідну землю від російської навали у складі бойового підрозділу. 26 березня 2025 року після запеклого бою з окупантами в місті Торецьк старший сержант поліції Вадим Варніцький не повернувся, загинувши на полі бою від мінометного обстрілу… Лише у січні цього року під час репатріації тіл загиблих захисників тіло воїна вдалося повернути на рідну землю та ідентифікувати за допомогою ДНК експертизи.Вадиму було всього 35 років, попереду – все життя. Світлу пам'ять про нього берегтимуть дружина, 12-річний син та 4-річна донечка, сестра, батьки, рідні, побратими та колеги. У нашій пам'яті Вадим назавжди залишиться людиною честі, сміливим та надійним товаришем, який своїм прикладом міг надихати та вести за собою.Вічна пам'ять та шана Герою за його залізну волю, мужність та відданість Присязі.Назавжди у небесному строю.

На Вінниччині вручили державні нагороди сім’ї полеглого столичного поліцейського Миколи ВідомськогоМикола родом із Вінниччини. Службу у правоохоронних органах розпочав у 2005 році, гідно виконуючи свій професійний обов’язок у підрозділах столичної поліції. У пам’яті колег він назавжди залишиться відповідальним, надійним та щирим товаришем і відданим своїй справі офіцером. У 2024 році правоохоронець приєднався до полку поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління столичної поліції, щоб боронити Україну на передовій. Без вагань обравши шлях воїна, майор поліції Микола Відомський – командир взводу тримав оборону на Донецькому напрямку, мужньо виконував бойові завдання, залишаючись вірним Присязі та своїм побратимам. 23 серпня 2025 року його життя обірвалося під час виконання бойового завдання на Донеччині внаслідок ворожого артилерійського обстрілу та атаки БпЛА. Під час церемонії у рідному місті Героя, місті Гайсин, звучали слова співчуття, вдячності й підтримки рідним. Державні нагороди полеглого воїна орден «За мужність» ІІІ ступеня та відзнаку Президента України «За оборону України» приймали донька та батьки загиблого.  «Патріот рідної землі, сміливий, рішучий, вірний присязі син України у боротьбі з ворогом віддав найдорожче – своє життя. Він залишиться в нашій пам’яті прикладом сили, честі та відданості Україні та навіки вписаний в літопис бойової слави, людської мужності і відваги…Пам’ятаймо його подвиг. Він назавжди у нашому строю», – зазначив заступник начальника столичної поліції Руслан Кузьменко.

Треті роковини загибелі Руслана Грами: пам’ять про Героя живе у серцях рідних та побратимів18 березня 2023 року під час запеклого бою у Бахмуті на Донеччині старший сержант поліції «Грифон» загинув, виконуючи бойове завдання у складі штурмового підрозділу. У той день він, як і завжди, був серед перших – там, де найнебезпечніше, де вирішується доля бою.Народжений на Черкащині, він ще змолоду обрав шлях служіння українському народові. Після служби у Збройних силах України Руслан у 2009 році приєднався до правоохоронців, а з 2016 року – до полку патрульної служби поліції особливого призначення «Київ» та брав активну участь в АТО та ООС на Донеччині. Його добре знали побратими за позивним «Грифон» – як символ хоробрості та справедливості. Вони згадують його як людину незламного духу, щиру, надійну і справжню. Того, хто підставить плече, прикриє у бою і підтримає словом у найтемніші моменти.У Бахмуті, серед руїн і постійного вогню, Руслан разом із побратимами прийняв черговий бій. 18 березня у цій нерівній боротьбі на відстані 30 метрів куля снайпера обірвала його життя… Йому назавжди залишилося 34.Сьогодні рідні, друзі та колеги прийшли, щоб вшанувати його пам’ять. Тиша біля могили говорить голосніше за слова – у ній біль втрати і щира вдячність за життя, віддане іншим. Він загинув зі зброєю в руках – як справжній воїн. Ми пам’ятаємо. Ми дякуємо. Ми продовжуємо боротьбу.Світла пам’ять тобі, «Грифоне». Герої не вмирають.

Понад 10 років на захисті України: історія столичного поліцейського з позивним МонахЙого шлях - це історія людини, яка ще у 2014 році зробила свій вибір і відтоді не відступає. Ростіслав Чернобровий - доброволець, боєць і офіцер, який уже понад десять років боронить Україну на фронті.Історія правоохоронця розпочалась у квітні 2014, коли він вступив до батальйону «Київ-1», де у складі підрозділу виконував бойові завдання на Донеччині. Згодом Монах продовжив службу та здійснив більше десятка ротацій на сході країни, де разом із ЗСУ утримував оборонні позиції та стримував атаки ворога.Лютий 2022 застав поліцейського в Ірпені, де він перебував у відпустці. Коли російські війська пішли в наступ, Монах разом із ветеранами обороняв місто, очоливши окремий штурмовий загін і став одним із командирів оборони Ірпеня. Його підрозділ утримував позиції, проводив зачистки та брав участь у бойових діях. На початку березня бійці зачистили Бучу та зайняли оборонні рубежі, де продовжували стримувати ворога. Під час одного з обстрілів Ростіслав отримав контузію.«Після відновлення я знов повернувся у стрій — допомагав спочатку як доброволець на Запорізькому та Донецькому напрямках. Згодом пройшов шлях від командира штурмової групи до командира роти вогневої підтримки стрілецького батальйону столичної поліції. За рік командування не було втрачено жодного бійця мінометних розрахунків та утримано всі позиції» — згадує поліцейський.Нині Монах обіймає посаду заступника командира стрілецького полку поліції Києва. Попри війну він залишається турботливим батьком - виховує трьох дітей. У вересні 2025 року в його родині народився третій син.

Сьогодні минає перша річниця з дня загибелі київського поліцейського Антона Пшеничного: колеги та рідні вшанували пам’ять захисникаЛейтенант поліції загинув 13 березня 2025 року під час виконання бойового завдання із відсічі збройної агресії рф у місті Торецьку на Донеччині.Антон служив старшим інспектором відділення тактико-спеціальної підготовки полку поліції особливого призначення (стрілецького) столичної поліції.Службу в поліції він розпочав у квітні 2022 року. Повномасштабна війна змусила його взяти до рук зброю, коли рідний Бердянськ опинився під окупацією російських військ.Службу почав у полку поліції особливого призначення «Полтава», згодом – у штурмовому полку «Сафарі», Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Із літа 2024 року працював старшим інспектором відділення тактико-спеціальної підготовки полку поліції особливого призначення столичної поліції.Останні місяці Антон виконував бойові завдання на передових позиціях у Торецьку. Вранці 13 березня під час ворожого артилерійського обстрілу позиції, де перебував поліцейський, він отримав осколкове поранення, несумісне з життям.За особисту мужність і самовідданість, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, лейтенанта поліції Антона Пшеничного посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою Президента України «За оборону України».Він загинув зі зброєю в руках – як справжній воїн та Герой. Рідні, друзі та колеги сьогодні приходять, аби вшанувати пам’ять поліцейського, який віддав своє життя за Україну. Квіти знову лягають до підніжжя могили, а поруч – щирі слова вдячності пронизані болем.Ми схиляємо голови перед твоїм подвигом, друже і бережемо світлу пам’ять про тебе. Герої не вмирають.

«Бути жінкою в спецпідрозділі - це щодня ламати стереотипи»: переговірниця поліції Києва Валерія КривенкоШлях Валерії розпочався у 2021 році зі служби у підрозділі поліції діалогу. З часом, набувши досвіду роботи з людьми та кризовими ситуаціями, поліцейська приєдналася до команди переговірників КОРДу й щодня працює там, де напруга на межі, де одна фраза може стати вирішальною, а її слово сильніше за зброю. Валерія не приховує: служба вимагає багато особистого часу. Постійна готовність до викликів, ризики, психологічна напруга і відповідальність за кожне слово стали частиною її щоденної роботи. Але водночас саме служба дала їй те, що вона цінує найбільше — вірних людей поруч.«Мій колектив завжди мене підтримує. Це ті, на кого я з впевненістю можу покластися. Я ніколи не чула від колег, що ця робота - “не жіноча” або що жінкам не місце в спецпідрозділі. Тут кожен відповідає за спільний результат», - наголошує поліцейська.Щоразу на викликах переговірник перший постає перед небезпекою — у ситуаціях, коли інші спецпризначенці готуються діяти силою, вона вступає в діалог. Люди в кризових ситуаціях, зброя, агресія – завдяки вдалим переговорам багато складних ситуацій вдається вирішити без застосування сили, адже саме від вміння поліцейської налагодити контакт залежать подальші дії силовиків.Робота в кризових ситуаціях з людьми дала зрозуміти Валерії, що у цій професії випадкових слів не буває, а кожна інтонація має значення.

Столичний поліцейський та двоє курсантів НАВС врятували 22-річного хлопця, який через сварку з дівчиною хотів вкоротити собі вік Під час несення служби в Пункті обігріву ДСНС на вулиці Поповича до поліцейського Андрія Нечипоренка та двох курсантів Національної академії внутрішніх справ Нікіти Дудника та Богдана Левченка підійшов чоловік, який попросив допомоги — за його словами, сусід після сварки з дівчиною погрожує вистрибнути з балкону 7-го поверху. Правоохоронці швидко піднялися до квартири та виявили 22-річного хлопця у збудженому емоційному стані. Він перебував на балконі та відмовлявся заходити у середину квартири. Помічник чергового Деснянського управління поліції сержант поліції Андрій Нечипоренко разом із курсантами розпочали перемовини з молодиком. Завдяки професійним діям поліцейським вдалося підібрати правильні слова, заспокоїти хлопця та переконати його відмовитися від фатального кроку. Після інциденту лікарі надали 22-річному місцевому мешканцю необхідну медичну допомогу.