Звернувся клієнт зі справою виняткової важливості. Кожна справа для довірителя має значення, але тут відчувалася особлива вага: суспільний інтерес, резонанс, реальна можливість зміцнити репутацію завдяки якісному захисту. Гонорар був відповідним — гідним такого рівня відповідальності. Однак у голові з’явилася думка: «Така справа, з суспільним резонансом, можна дозволити собі не надто заглиблюватися в матеріали, не перечитувати норми до останньої коми». Вирішив: надягну в судове засідання футболку із зображенням колег-адвокатів, які загинули на фронті, захищаючи країну від держави-агресора. Це ж данина пам’яті тим, хто вже не може бути в залі суду, а я маю таку можливість. Суддя сприйняв це як явну неповагу до суду. Вимагав негайно зняти футболку. Усе, що відбувалося, я записав на відео та викладав у мережу. Реакція виявилася блискавичною й емоційною. Люди активно підтримали: «Ось справжній адвокат — вшановує пам’ять загиблих колег, не побоявся ризикувати результатом справи». Суддю звинуватили в упередженості, процесуальному формалізмі. Суть самої справи — докази, кваліфікація, аргументи сторін — практично зникла з обговорень. Нікого вже не цікавив результат по суті, який гонорар було взято, який результат досягнуто. Головним став символічний жест. Далі — запрошення від блогерів, депутатів, спільні фотографії. Потім нібито роз’яснення Верховного Суду: такий спосіб вираження поваги до загиблих колег у умовах судового процесу може розцінюватися як «перемога» сторони — інакше й бути не може в наш час. Зателефонували з Офісу Президента: запрошують на нагородження за сміливий вчинок. І тут я прокинувся. Усвідомлення прийшло миттєво: такого не буває і бути не може. Благородний, щирий жест не замінює професійного результату.