Вчора мали робочу зустріч з офісом НАТО в Україні. Ідеальне співпадіння по хронології. Ідеальний день, щоб задуматись про місце НАТО – і України – в нинішньому світі. (Я, до речі, нікому не збираюсь читати моралі про недоречність жартів про НАТО і поляків. Добро, звичайно, треба памʼятати – як і зло. Але в цих жартах і іронії я вбачаю відображення нерозуміння військовими людьми цивільних людей, про яке ми всі знаємо і яке постійно спливає в розмовах про те, з якими почуттями пацани з фронту приїздять до Києва чи Дніпра. Тут, за великим рахунком, те ж саме психологічне нерозуміння між «військовою» Україною і «цивільною» Польщею).Так ось моя точка зору дуже проста. Папери нічого не варті без сили і без волі їх виконувати. Будь-який параграф, будь-який договір – це ніщо, якщо є тверде небажання виконувати написане. У випадку з НАТО та ж сама історія. Поки у країн, які є членами Альянсу, не виникне залізобетонне розуміння, що Росія – смертельний ворог, якого можна побороти лише разом, всі параграфи і артиклі котячого хвоста не варті. Коли НАТО історично формувалося, таке розуміння було. Зараз – не у всіх. Так, альтернативи НАТО для України зараз немає. Це найкращий для нас союз з тих, які є. Але якщо зʼявиться альтернатива з країн, які будуть не просто мати письмовий обовʼязок захищати один одного від Росії, а ще і бажання і сили це робити, то таку альтернативу варто розглядати – або навіть формувати самим. Але зараз, повторюсь, альтернативи НАТО не існує. І для НАТО не існує альтернативи, окрім нас.