Сьогодні минає 4 роки від того ранку, який розділив життя українців на «до» і «після».Чотири роки повномасштабної війни. Чотири роки болю, втрат, боротьби і незламної любові до України.24 лютого 2022 року кожен з нас прокинувся в іншій реальності. Але вже того ж дня стало зрозуміло: українці неймовірні.З перших годин війни наші люди відкрили двері своїх домівок для тих, хто тікав від вибухів і окупації. Ми приймали сім’ї з Харкова, Маріуполя, Київщини, Сумщини, Херсонщини: усіх, хто їхав у невідомість, рятуючи найцінніше.І продовжуємо робити це сьогодні. Прихисток у нашій громаді знайшли тисячі людей, і кожен із них став частиною великої буштинської родини.Так само з першого дня ми стали опорою для наших військових.Передавали все: від теплих речей і дронів - до автівок.Плели сітки, збирали кошти, шукали можливості там, де їх здавалося не існує.І будемо робити це доти, доки останній окупант не покине нашу землю.Сьогодні день важких спогадів. Але й день величезної вдячності.Вдячності нашим Захисникам.Вдячності медикам, волонтерам, рятувальникам.Вдячності кожній родині, яка прийняла у своє серце чужий біль.Вдячності переселенцям, які попри травми й втрати продовжують жити, працювати, будувати майбутнє.Ми вшановуємо світлу пам’ять Героїв, які віддали свої життя за Україну.Їхня жертовність неоціненна, їхні імена - навіки в серцях. Ми пам’ятаємо кожного. І ця пам’ять житиме стільки, скільки живе Україна.Україна стоїть. І вистоїть! Слава нації! Слава Героям!