ПІДСУМКИ ПРАВОПИСНОЇ ДИСКУСІЇ
Микола Скрипник

Тому конференція після довгих гарячих дебатів, великою більшістю голосів відхилила пропозицію про перехід на латинський альфабет і потім знову свою постанову підтвердила. Також конференція відхилила цілу низку пропозицій, що мали характер своєрідного академічного історизму, коли автори тих пропозицій пропонували визнати, що для установлення правопису того чи иншого слова, тії чи иншої форми треба виходити з сучасної вимови слова в житті, в житьовій мові, а керуватися, наприклад, історичним походженням слова, шляхом яким воно перейшло до української мови, чи через російську мову, чи через польську, чи прийшло з Заходу з Европи, чи з Півдня, з був. Візантії. Може історичне право і стояло за такими пропозиціями, але правопис пишеться не лише для учених, а для міліонів робітників і селян, що мають користуватися працею учених, і вони хочуть уміти писати, читати, виявляти свої думки на письмі, а не провадити історично-археологічні розвідки при написанні кожного свого слова звертаючись до учених праць істориків. Бо може філологи й історики і знають, що «лантух», «плуг», «базар» слова чужого походження і тому ті слова на їхню думку треба писати на той чи инший кшталт, але ж селянин працює не над словом «плуг», а самим плугом, і садить картоплю, залишаючи ученим філологам продумувати, звідки вона походить, і як вона пишеться за чужими мовами. Конференція відхилила всі такі пропозиції властивих перекручень й стала на той шлях, що і Державна Комісія, коли та писала в свойому проєктові: «Базою для такого нормування й спрощення служили традиції й природа української мови: становлюючі ті чи инші правила правопису й мови, комісія намагалася не порушувати без крайньої потреби установлені традиції й сучасні норми, хоча розуміється весь час оглядалася на житьову мову, її різних діялектах та її історії». Конференція одначе проробила чимало поправок в роботі державної комісії: вона взяла не традиції письменства, але взяла за підставу встановлені традиції живої мови та норми, засвоєні собі широкими трудящими масами. Отже, коли виникли де-які пропозиції про те, щоб писати ті чи инші слова, за прикладом писання їх в старовинній українській літературі, але життям відкинені, або забуті, конференція такі традиції відхиляла, орієнтуючись на живу мову, на сучасну українську літературну мову. Складніше стояла справа в тих випадках, коли властивости української мови потрібували нових форм, що дали б дійсно повнійший та певніший вираз українським словам, але через їх новизну зовсім не зрозумілі масам. Такі питання поставили в дискусії з приводу альфабету. Так українська мова наприклад знає не два «л» як російська, а три: м'ягке «л» як в слові «сіль», чи «льох», тверде «л» як наприклад слово «голубонька», що відповіда також твердому «л» російському, а крім того українська мова знає середнє «л» наприклад слово «Ленко». У Полтавському діялекті, що складає й являє собою основний говір і основну базу української мови, це «л» досить поширено, але заразом єго знають і всі українські говірки. Була пропозиція вжити для цього «л» окремої літери, наприклад звичайне «л» з крапкою на горі, також була пропозиція що до півголосного «у», наприклад в слові «весь», «ввесь», перше «в» вимовляється середнє, між «в» та «у», так як латинське «дабль-в», так в словах «був», «гуляв», то-що, була пропозиція передавати цей звук літерою «у» з значком, чи крапкою на горі, чи літеру «в» з крапкою на горі. Третя пропозиція стосувалася до складних звуків, «дз», «дж», що в українській мові вимовляються зовсім инакше, аніж в російській мові, не різно, а вкупі одним звуком, як в англійській мові вимовляються слова «Джон», «Джек», і т. ин. При тому передача цих звуків двома літерами призводить до непорозумінь, коли однаково пишеться і слова «джерело», «гудзик», де вони вимовляються одним звуком, і слова «піджеврювати», «відзиватися», де ті нарізні звуки вимовляються як два звуки «дж», «дз» і тому була пропозиція писати їх одним якимсь звуком.

Частина №5
Повернутися