GIN & Tolik

2026: рік керованих роїв і дешевої масової зброїРосія остаточно переходить від поодиноких ударів до мережевої повітряної кампанії.«Шахед» перестає бути дешевим баражувальним боєприпасом і стає платформою зі звʼязком, сенсорами та логікою рою.Ракети — не дефіцит, а серійний продукт.У великому інтерв’ю для 24 Каналу пояснюю, чим і як РФ битиме у 2026 році — і чому ця загроза вже не лише для України.Коротко по суті«Шахед» = мережевий боєприпасSIM, дата-лінки, mesh-звʼязок, передача координат і відео, фіксація роботи ППО.Дрон працює як сенсор ще до моменту ураження.Перші кроки до роївНе «сюди не летимо, бо збили», а аналіз: чим збили → де → як → відповідь.Окремі борти — прикриття, пошук мобільних груп, робота по перехоплювачах.Комбіновані платформиСценарій «Шахед-носій + FPV» або «Шахед + ракета» — питання не фантазії, а масштабування.Ракети стають складнішими і масовішимиХ-101, «Іскандер-М»: маневри, хибні цілі, пошук «сліпих зон» ППО.Ключове — обсяг виробництва, а не одиничні характеристики.Європа запізнюється зі стратегієюБагато окремих рішень, мало системи.Немає дешевого нижнього ешелону ППО для масових цілей.Ніхто не хоче чесно говорити з виборцем мовою війни.Ключові тези, які важливо усвідомити«Шахед — це вже не дрон. Це елемент мережі»«Рої — це не про кількість, а про автономні рішення в повітрі»«Росія виробляє більше, ніж їй потрібно зараз. Це запас уже не на Україну»«Або ми синхронізуємося із Заходом — або будемо реагувати постфактум»Повний текст — тут 👇🔗 https://24tv.ua/yak-rosiya-bitime-po-ukrayini-2026-prognoz-pro-ataku-shahedami_n2971646

Patriot змінює логіку перехоплення «постріл через плече» доступний і для Українських системУ США підтвердили розробку нових перехоплювачів для системи Patriot, які дозволять здійснювати так звані over-the-shoulder shots — пуски по цілях, що вже пройшли батарею або заходять із тилових напрямків. Ключова ідея полягає в тому аби зламати обмеження класичної архітектури Patriot, де пускові установки та радар орієнтовані в один сектор, а маневр батареї потребує часу.Нові ракети та пускові рішення отримують більшу маневреність після старту і можливість працювати в ширшому секторі, навіть якщо ціль не знаходиться «перед батареєю».Що це означає на практиціЗменшення “мертвих зон” ППОРаніше противник міг будувати маршрут ракети або БПЛА так, щоб пройти над позицією Patriot і вийти з-під її ефективного сектору. Тепер це стає значно складніше.Краще реагування на складні траєкторіїБалістичні ракети, аеробалістичні цілі та маневрові КР все частіше використовують нетипові курси. Over-the-shoulder запуск — це відповідь саме на таку тактику.Підвищення живучості батарейМенше потреби розгортати систему «обличчям до загрози», менше передбачуваності для ворога та менше ризиків ураження позицій.ВисновокВіна з Росією дозволила на практиці перевірити систему під реальною загрозою це в свою чергу призвело до зміни філософії застосування ППО великої дальності.Світ поступово відходить від концепції «фронтального щита». ППО переходить до 360-градусної, мережевої, багатовекторної оборони. Важливішою стає не тільки ракета, а зв’язка: сенсори → C2 → пуск → маневрДля України це особливо важливо, адже Росія активно експериментує з обхідними маршрутами, комбінованими атаками, перевантаженням ППО з різних напрямків. Дане розширення можливостей йде в комплексі з модернізацією українських пускових систем з М901 до М903

У цьому інтерв’ю я багато говорю про авіацію, ППО, політику союзників і ризики скорочення допомоги. Але між рядків там є головне.У 1990-х у України забрали стратегію стримування: ядерну зброю, стратегічну авіацію, крилаті ракети, технології та право на власну силу. Держава тоді цього не захистила.Сьогодні ж ситуація інша. Не завдяки паперовим стратегіям і меморандумам, а завдяки людям, інженерам, військовим, волонтерам і бізнесу Україна відновила ударні можливості. Далекобійні безпілотники, морські дрони, високоточні системи вже дозволяють завдавати серйозних ударів по території Росії і частково закривають той вакуум стримування, який нам нав’язали у 90-х.Це не заслуга абстрактної держави, це заслуга українського народу, який у війні створив нову реальність. Але саме зараз критично важливо не розпорошуватися. Якщо ми хочемо не просто вижити, а вистояти стратегічно, потрібна максимальна концентрація й об’єднання зусиль, між виробниками, військовими, аналітиками та партнерами.Бо сила, яку ми створили власними руками, має працювати системно. Інакше шанс, який Україна виборола у цій війні, може бути змарнований.Більш розлого в інтерв’ю за посиланням: https://war.obozrevatel.com/ukr/tramp-mozhe-pozbaviti-ukrainu-dopomogi-ale-nashi-udarni-mozhlivosti-vzhe-zminyuyut-pravila-gri-intervyu-z-hrapchinskim.htm

Чому в інформаційному просторі ми чуємо дрон-ракетаФраза «в Україні ракети виробляти заборонено, тому їх називають дронами» з’явилася не випадково. Але вона не про заборону як таку, вона про мову війни, бюрократії і виживання оборонної індустрії.У реальності держава дивиться не на назву виробу, а на його зміст, що саме виготовляється, з яких компонентів і з якою функцією. Проте в інформаційному просторі ми все частіше чуємо слово «дрон» навіть там, де за технічними ознаками система ближча до ракети.Причина проста і навіть незручна, слово «ракета» автоматично вмикає інший рівень контролю, страхів і очікувань від суспільства, партнерів, регуляторів і навіть інвесторів. А слово «дрон» — ні.Дрон у публічному сприйнятті це платформа. Носій. Щось модульне, гнучке, масштабоване. Те, що можна виробляти швидко, розвивати і змінювати під потреби фронту. Ракета ж це одразу про боєприпас, державну монополію, багаторічні програми і закриті контури.Саме тому в інформаційному просторі з’являються формули на кшталт «дрон-ракета» або «ракетний дрон». Не як юридичні терміни, їх не існує, а як спроба пояснити складну реальність простими словами, не залазячи в правові таємниці.Насправді різниця проходить не по назві. Вона проходить по бойовій частині. Платформа без бойового заряду це дрон. Боєприпас, це вже інша правова і виробнича реальність. І держава це прекрасно розуміє.Тому коли ви чуєте в новинах слово «дрон» там, де летить щось на сотні кілометрів із реактивним двигуном, це не спроба когось обдурити. Це мовний компроміс воєнного часу, де важлива можливість швидко створювати й застосовувати рішення, які реально працюють на фронті.

Атака українських дронів на Московський регіон знову паралізувала російські аеропорти. Важливо чесно сказати, що очікувати «масованих рейдів» у стилі кіно поки зарано. І причина не в слабкості України.У цій війні не існує класичного “серійного виробництва”. Жоден ударний дрон не може виходити великими партіями місяцями без змін, бо Росія щодня підлаштовує РЕБ, ППО, мобільні групи та нові тактики. Тому й ми постійно змінюємо конструкції, прошивки, частоти, а цикл виробництва коригується під кожну нову загрозу. Це не завод мирного часу — це інженерна війна швидкостей.Попри це, Україна вже довела свою здатність бити далеко та точно. Наші дрони у рази дешевші за західні ракети, і ми можемо виготовляти їх у великих кількостях, щоб підтримувати регулярний тиск на глибину РФ. Але просте нарощування випуску неможливе, доки ворог адаптується так само швидко.Не менш важливий фронт — інформаційний. Скандали, спекуляції, навмисний тиск на виробників, російські маніпуляції, усе це шкодить не менше, ніж ракети. Це повільно роз’їдає довіру до власної оборонної промисловості й ускладнює масштабування.Ще одна реальність: масштабуються дрони, але не ракети. «Нептун» не може різко з’являтися десятками щомісяця — це складна технологічна система. Натомість дрони та системи типу Фламінго можуть рости швидше, але й вони вимагають постійної модернізації.Показовий факт, у сучасних «Шахедах» уже видно рішення, які росіяни фактично запозичили з українських розробок. Це означає дві речі — ми рухаємося правильно, і ворог уважно нас копіює, тому темп оновлень має лише зростати.На міжнародному рівні теж є свої обмеження. Україна відновила далекобійну зброю, яку в нас забрали в 90-х — і це лякає не лише Росію. Захід стримує темпи, бо не хоче неконтрольованої ескалації. При цьому сам ЄС збільшує виробництво Aster-30 всього до ~500 на рік, а США піднімають PAC-3 лише до 650 на рік. Для порівняння: РФ за один місяць випускає 95 «Іскандерів-М».Проблема України — не у відсутності зброї, а у відсутності сталого фінансування й військової економіки державного масштабуПро все це поспілкувалися з Ульяна Купновицька читати за посиланням

Серія публікацій хто допомагає Росії воюватиРосія не сама у цій війні її ракети, «шахеди», «ланцети» та снаряди — це продукт не лише російських заводів, а й цілої міжнародної мережі держав і приватних компаній, які закривають санкційні дірки й годують російський ВПК залізом, електронікою та грошима.Нижче — системна карта, хто і як допомагає Росії робити зброю у 2022–2025 роках. Це не просто «Іран і КНДР» — це ланцюжок від Тегерана й Мінська до Дубая, Стамбула, Єревана й Нью-Делі.1. «Вісь ударних дронів і ракет»: ІранЩо дає Росії Іран. Ударні БПЛА Shahed-131/136 (в РФ — «Герань-1/2»), сотні дронів поставлені з 2022 року, далі — перехід від імпорту до заводу в РФ (особлива зона «Алабуга», Татарстан). Паралельно обговорюється/готувалась передача балістичних ракет малої дальності (Fateh-360 та інші), з навчанням росіян на полігонах Ірану. За це Росія платить не тільки грошима: йдеться про передачу Ірану сучасних систем ППО, літаків, ракетних технологій.Формат взаємодії. Пряма передача дронів і документації спільне виробництво в РФ.Бартер: іранські БПЛА й ракети в обмін на російську авіацію, радари, ППО.Сірі канали: Іран купує комерційні чипи та електроніку через третіх країн (у т.ч. Індію, ОАЕ, Туреччину), а потім вони опиняються в «шахедах», які летять по Україні.2. «Артилерійський донор та балістика»: Північна КореяЩо дає КНДР. Мільйони артилерійських снарядів радянських калібрів:122 мм, 152 мм для гаубиць, реактивні снаряди для РСЗВ типу «Град» тощо. Можливі поставки ракет до РСЗВ, мінометних мін, танкових боєприпасів. Пряма передача балістичних ракет KN-23, KN-24. Формат взаємодії. Переважно залізницею на Далекому Сході + морем. Бартерні схеми «снаряди в обмін на продовольство і нафту», а також можливу допомогу в космічних/ракетних програмах КНДР. Європейці вже ловили посередників (типу окремих «бізнесменів» у Європі), які намагалися оформити такі угоди як приватні.3. «Тіньовий цех Росії»: БілорусьЦе вже навіть не партнер, а вбудована частина російського ВПК, яка закриває критичні вузли.Шасі, тягачі, техніка. МЗКТ (Мінський завод колісних тягачів) — платформи для:ОТРК «Іскандер», ЗРК С-300/С-400, оперативно-тактичних систем та РСЗВ. МАЗ — вантажівки для логістики, які масово працюють на фронті.Боєприпаси. З білоруських складів у РФ вивезено понад 130 тис. тонн боєприпасів (артснаряди, РСЗВ) у 2022–2023 роках. Плюс новий план: до 2028 року білоруські заводи мають вийти на виробництво сотень тисяч артснарядів і ракет РСЗВ на рік. Частково — за китайськими технологіями й обладнанням.Оптика і мікроелектроніка (це взагалі окреме пекло). «Пеленг» — білоруські приціли «Сосна-У», «Есса» ставляться на Т-72Б3, Т-80, Т-90, БМП-3, БМПТ «Термінатор», забезпечують нічне бачення і лазерне наведення.«Інтеграл», понад 6 млн мікрочипів для Росії, їх знаходять в ракетах Х-101, у бортовій електроніці Су-30СМ, Су-34.«Маналіт» (Вітебськ), багатошарові керамічні конденсатори спецпризначення, їх уже знаходять у «Калібрах», «Іскандерах», Х-101, С-300, С-200, РЛС «Зоопарк» у нових «Іскандерах» майже всі конденсатори — білоруські.І головне: Білорусь це може робити тому що роками імпортувала верстати й матеріали зі США/ЄС/Японії, не будучи під повними санкціями. Частина цих каналів живі й зараз.Далі буде.

Коли до старої ФАБ прикріпили крила й дали їй простий реактивний «поштовх», вона перестала бути просто «бомбою», а перетворилась на дешеву, масово відтворювану зброю далекого ураження. Концепція УМПК/уміб-наборів, це простий аеродинамічний комплект і система наведення, яка дає ФАБ можливість планування й виходу на десятки кілометрів. Від масових випадків застосування на ~40–70 км ми сьогодні бачимо продукти, що декларують іще більші дальності і у деяких варіантах заявляють 70–120 км і більше, а «ракетно-прискорювані» модифікації піднімають цю планку ще вище. Це не про «чарівну» технологію — це про індустріалізацію простих рішень: складові — УМПК, прості ІНС/GLONASS-блоки, доступні двигуни - технічно нескладні й доступні для масового виробництва. Тому загроза зростає не лінійно, а експоненційно, дешеве рішення множиться на тисячі штук і робить «кіл-зону» ворога ширшою, ніж будь-коли раніше. Що це значить для тилових міст? По-перше, збільшення радіусу ураження розмиває класичну лінію фронту заводи, логістичні хаби, електростанції, вузли постачання та житлові масиви — усе опиняється в зоні ризику. По-друге, масове застосування змінює економіку захисту, якщо ворог може кинути в регіон сотні боєприпасів хвилею, то рішення, що коштують дорожче за одиницю атаки, швидко стають неефективними. Головні проблеми ППО проти таких засобів — не лише «збити», а виявити й відслідити. Плануючі бомби летять низько, мають невелику ЕПР і можуть сипатися хвилями. Отже потреба у дальньому, багатоканальному виявленні, здатному витримати насичення. Також критичною є стійкість до РЕБ, коли наведення частково залежить від супутникових сигналів, ворог адаптує алгоритми, мігрує до інерційних режимів і комбінує канали наведення. Що робити — технічно і стратегічно? Одна технологія не вирішить проблему. Потрібна багаторівнева архітектура:• подовжене кільце виявлення (низьковисотні РЛС, інтеграція пасивних датчиків і оптичних систем на великі дистанції);• смуги РЕБ, які деградують супутникове наведення і змушують КАБи переходити на інерційну/зрізану логіку;• масові дешеві перехоплювачі — дрони-камікадзе/рої, які закривають траєкторії «ціною нижчою за саму бомбу»;• розосередження і «хард-енінг» критичної інфраструктури;• превентивні дії по виробникам/складах і удари по аеродромах — тобто класика, але з пріоритетом на розірвання логістики масштабування. На практиці це означає не лише нові системи, а зміни в операційній культурі. Автоматизована мережа, яка в режимі реального часу розподіляє цілі між РЕБ-коридорами, дронами-перехоплювачами, ППО і авіацією. Запасні «хаби», дублювання енергопостачання і робота на ланцюгах постачання компонентів (щоб ускладнити ворогу масове виробництво). Лише такий синтез дасть відповідь на індустріалізацію загрози. Підсумок: ми маємо справу з не поодиноким «продуктом», а з новою парадигмою, дешевою, масштабованою, багатоканальною. Захист від неї, це не про одну систему чи «чудо-ракети», а про архітектуру бойового поля: детекція → деградація наведення → масове прикриття траєкторій → удари по джерелам. Якщо не визнати цю логіку і не будувати відповідну архітектуру — дешеві КАБи просто переведуть війну в тил.

Міністерство оборони США — тепер “Міністерство війни”.Дональд Трамп ще 5 вересня 2025 року офіційно підписав указ, яким запускає повернення старої назви Department of War. Білий дім уже активно вживає її публічно, на брифінгах і у внутрішніх документах.Водночас Конгрес ще не проголосував за остаточну зміну, тож юридично це поки не завершений факт. Іронічно, але це вже не перший подібний випадок у стилі Трампа — раніше він “перейменував” Мексиканську затоку на “Затоку Америки”. Звісно, не на карті світу, а виключно у власній уяві та в текстах федерального законодавства США, які решта планети просто проігнорувала. Трохи історії:Назва Department of War не нова для Сполучених Штатів. Міністерство війни існувало з 1789 року аж до 1947-го. Лише після Другої світової США вирішили змінити її на “Міністерство оборони”, щоб звучати не як імперія, а як гарант миру й безпеки у світі. Це був політичний жест, покликаний заспокоїти союзників і легітимізувати глобальну присутність Америки.Як там у Орвела:У романі «1984» Джорджа Орвела Міністерство Миру займалося війною. Це класична інверсія сенсів, прикрашена назва, зміст — жорсткий. Іронія в тому, що зараз США роблять зворотне — знімають маску й чесно кажуть: “Ми — міністерство війни”.А чи насправді Department of War:За Трампа допомога не зникла повністю — але стала тоншою, повільнішою й більш умовною. Обіцянок більше, ніж реальних поставок. На жальні далекобійних ракет, ні масштабної військової підтримки. Тому по факту це не міністерство війни — це міністерство капітуляції. Принаймні так виглядає зовнішня картинка. Міністр війни США Піт Гегсет на нещодавній зустрічі з Зеленським — у краватці в кольорах російського прапора. Символи мають значення. Особливо в такі часи. Хоча формально — це ті ж самі кольори, що й на прапорі США. Але історія має гіркий присмак: Америка не раз рятувала Росію та СРСР, коли ті стояли на межі катастрофи — і так само не раз закривала очі на долю поневолених народів радянської імперії.1918–1922 — американська продовольча допомога врятувала мільйони під час голоду в більшовицькій Росії.1941–1945 — програма ленд-лізу фактично врятувала сталінський режим, поставивши понад 400 тис. вантажівок, десятки тисяч танків, літаків, паровозів, продовольство й паливо.А після війни — холодна війна не заважала Вашингтону зберігати баланс, не розбиваючи імперію, а стримуючи її. Вашингтон визнавав незалежність країн Балтії де-юре, але де-факто сприймав радянську сферу впливу як даність. І далі допомагав «ножками Буша»І замість висновка:Ми всі пам’ятаємо фразу Арестовича про “два-три тижні”, яка на початку великої війни будувала паралельну реальність. Тепер цей самий Арестович роздає українські землі на словах. І ось ми опинилися в нових “двох-трьох тижнях” — уже трампівських.Питання не чи, а коли Дональд Трамп почне реально роздавати українські землі на геополітичних торгах. Відповідь, схоже, ми побачимо після Будапешту 2:0.

Читаючи колонку Генрі Марша для «Української правди», одразу згадав книжку Малколма Ґледвелла «Бомбардувальна мафія». Два різні голоси — одна й та ж істина, тільки сказана різними мовами, моральною і технічною.Коротко про що колонка і про що книга.Марш — про людей і ефект, як терор по містах не ламав, а згуртовував народи. Як килимові бомбардування врешті часто давали зворотний результат. Ґледвелл — про ідеї й інструменти, конфлікт між тим, хто мріяв про «точність», і тим, хто обрав «масштаб». Разом вони показують одну просту річ, маса не дорівнює ефективності.Ось головні збіги, та тези, що звучать в обох роботах, але різними голосами:Терор по цивільних не ламає волю — часто навпаки.Ціна помилки для атакуючого висока: ресурси, втрати, міжнародна легітимність.Стратегія має фокус: бити по серцю війни — її логістиці й виробництву, а не по вікнах мирних квартир.Антиспрощення. Ні, порівняння з Другою світовою не анахронізм — це каркас для мислення. Але так, економіка 2020-х — гібридна, глобальна, зі складними ланцюгами. Сьогоднішній удар по вузлу може викликати хвилю по всій мережі — але не завжди призведе до миттєвого колапсу, як в 1943-му. Сучасність додає «м’яких» впливів, спекуляції, маршрутизацію, альтернативні постачання. Тому історичний урок треба застосовувати з розумом, не буквальщиною.Про різницю ударів.Врешті росія масово бʼє по нашій енергетиці, щоб створити холодну зиму і моральний тиск. Це — метод терору, який історія десятки разів показувала як малоефективний стратегічно. Україна точково бʼє по НПЗ, логістичних вузлах і складам пального — це не терор, а розумна економічна і військова операція: порушити здатність ворога заправляти свої війська, знизити темп і маневр. Один бʼє по вікнах — інший по насосах, котрим без пального не поїхати.Чи дають «килимові» бомбардування ефект у XXI столітті?Іноді — тимчасово. Часто — дорого й контрпродуктивно. Істина Марша та урок Ґледвелла збігаються: ефект вимірюється не кількістю вибухів, а тим, чи зламався механізм противника. Якщо ти не в змозі відібрати в нього контроль над логістикою — ти просто садиш людей у холодні квартири. Якщо ж ти ламав логістику — ти зменшуєш його здатність воювати.Підсумок:Війна — не конкурс руйнувань. Це змагання ланцюгів постачання, темпу і винахідливості. Масовість вражає очі — але не завжди руйнує механізм.

Не про сухі ТТХ — про родзинку.Tomahawk — це не просто ракета. Це мобільний агент розвідки й рішення в одному корпусі. Умовно, корабель запускає, а мережа вже допрацює, це про те, як швидко й точно змінити намір удару під час польоту.Виробник. Компанія Raytheon (нині Raytheon Missiles & Defense / RTX) не лише виробляє й модернізує Tomahawk, а фактично володіє його інтелектуальним ядром, інженерною документацією, програмним забезпеченням, технологічними процесами та ноу-хау для виробництва й ремануфактури. Ранні наукові напрацювання й концепти для ракети виконувалися в Johns Hopkins Applied Physics Laboratory (APL), та McDonnell Douglas пізніше інтегрована у Boeing, але промислове втілення, масштабна інженерія й серійне виробництво залишилися за підрядниками. ВМС США як замовник мають контрактні урядові права на використання технічних даних, достатні для експлуатації й підтримки, але не тотожні повному комерційному володінню, тож ключ від технологій Tomahawk реально тримає промисловий підрядник, який контролює апдейти, цикли модернізації й захист технічної інформації.Найважливіша технологічна риса Tomahawk, що відрізняє його від традиційних крилатих ракет це двосторонній даталінк і система управління місіями (TTWCS / Tactical Tomahawk), які дали їй можливість перенаправляти ціль у польоті, затримуватись на очікування (loiter) і приймати оновлені координати від оператора. Ця опція з’явилася не рік тому, її ввели як бойову можливість ще на рівні Tactical Tomahawk / Block IV, IOC у 2004. Саме це робить Томагавк розумною, адаптивною зброєю, яку можна коригувати під поточну розвідку.Далі, модернізації Block V (Maritime Strike / цифрові інтерфейси DMAC) підкреслюють стретегію: не просто довше літати, а стати частиною бойової мережі, взаємодія з датчиками, можливість цілитись по рухомих морських цілях, модульні боєголовки й оновлюваний софт. Це вже не одноразовий боєприпас, це платформа, що живе через апдейти і контракти на ремануфактуру. Тому славетна радянська приказка про те, що поки ворог наступає ми змінюємо ландшафт в ручну, не працює проти цієї ракети. Про бойове застосування. Tomahawk багато разів доводив свою роль як інструмент точки й часу: від масованого залпу у Сирії (Shayrat, 2017) до більш сучасних операцій, де субмарини й кораблі виконують прицільні Stand-off удари, це ураження цілі з відстані, при якій носій залишaється поза межами досяжності засобів протидії або в зоні, де ризик для носія суттєво нижчий. У 2025 році Tomahawk знову використали в операціях високої точності — приклади показують, що США застосовують його як інструмент оперативного тиску далеко за лінією фронту. Що це означає політично й стратегічно? США інвестують не стільки в вагу боєзаряду, скільки в контроль, мережевість і право власності на технології, що дають перевагу в прийнятті рішень. Контракти на Block V і програми ремануфактури, це довгостроковий план, зберегти технологічний відрив на роки вперед, керувати потоками інформації й рішеннями, а не тільки постачати залізо. Tomahawk розумна бойова одиниця з правами й оновленнями, що контролюються великим оборонним підрядником і урядом, її цінність у вмінні отримувати нові команди під час польоту і стати частиною єдиної мережі удару.Контракти, ремануфактура та права на техдокументацію роблять Томагавк платформою, що живе й оновлюється роками. Софт, даталінки, інтеграція з командними системами це те, що дає реальну перевагу на полі бою майбутнього, а не лише тонна тротилу.Чи отримаємо ми Tomahawk, сумнівно. Але чи можемо ми зробити своє, можемо. Потрібно інвестувати не в копіювання чужого боєприпасу, а в технології, захищені двосторонні даталінки, оновлювані софт-оруддя для місій, модульні бойові частини, loiter-режими, інтеграцію з морськими/наземними пусковими та можливість оперативної ремануфактури й апдейтів. Хто першим зробить мережеву зброю, той перемагатиме не тільки метром вибуху, а швидкістю прийняття рішень.