Гонка за 600+ км/год: чому «Герань-5» ховає двигун усередину фюзеляжу

Останні фото та кадри уражень чергових ітерацій «Герані-5» фіксують показову зміну компонування: реактивний двигун, який раніше відкрито кріпився на пілоні над фюзеляжем, переносять усередину кормової частини. 

За цією зовнішньою зміною стоїть спроба розігнати дрон понад 600–700 км/год. У перших версіях невеликий китайський ТРД Telefly просто встановили зверху. Для швидкостей 350–400 км/год це ще працювало, але спроба витиснути більше вперлася в аеродинамічний глухий кут: 

Паразитний опір: двигун на пілоні працює як аеродинамічне гальмо. На високих швидкостях лобовий опір зростає пропорційно квадрату, нівелюючи всю й без того скромну тягу малого ТРД. 

Пікіруючий момент: лінія тяги винесена високо над центром мас і постійно нахиляє ніс дрона вниз. Автопілот змушений безупинно парирувати це задиранням рулів висоти догори. Це створює постійний балансувальний опір — планер фактично гальмує власними ж керуючими поверхнями. 

Інтеграція двигуна в контур фюзеляжу вирівнює лінію тяги з віссю апарата, прибирає опір пілона та стабілізує керма в нейтралі. Але за спробу додати швидкості конструктори розплачуються ключовими параметрами: 

Втрата дальності: внутрішній мотовідсік, повітряні канали та термоізоляція забирають простір, де раніше було пальне. З високим апетитом реактивного двигуна це суттєво обрізає радіус дії. 

Технологічна ціна: вихлоп ТРД прогрівається до 700 °C. Розмістити таку камеру всередині композитного фюзеляжу без руйнування смол вимагає металевих екранів, термозахисту та примусової продувки.

Конструкція стрімко дорожчає і стає складною у виробництві.

Навіщо противнику цей поспіх?

Тут ворог намагається зіграти на випередження. На кадрах зафіксовано атаку саме навздогін: реактивну ціль у хвіст дотискає високошвидкісний дрон-перехоплювач квадрокоптерного типу від компанії «Дикі Шершні», який розробили спеціально для знищення ворожих реактивних безпілотників. Перші успішні застосування наочно показали, що цілі в діапазоні 400–450 км/год можна впевнено діставати в задню півсферу навіть цим класом перехоплювачів.

Поки що ми не збиваємо їх масово й системно — цей напрямок лише масштабується та набирає обертів. Але противник уже прорахував неминучу загрозу і розуміє: лишатися у швидкісній ніші до 500 км/год — це гарантовано підставити свої реактивні вироби під дешеве ешелоноване знищення.

Саме тому вони поспішають перетнути поріг у 700–800 км/год. Для зенітного дрона-перехоплювача це серйозний фізичний бар'єр: аби наздогнати таку ціль на зустрічно-пересічних курсах чи тим більше навздогін, перехоплювач має розвивати вже під 900+ км/год. Це вимагає зовсім іншої трансзвукової аеродинаміки, дорогих потужних ТРД та надшвидкої оптики, яка повинна обробляти картинку й наводитися на мілісекундних затримках.

Мета ворога проста — вивести «Герань-5» із зони ураження дешевих дронів-перехоплювачів і знову змусити нас витрачати на неї дефіцитні ракети великих комплексів ППО.

Проте, намагаючись обігнати перехоплювачі, росіяни заганяють себе у відому пастку: замість масового та копійчаного виробу вони отримують вередливу в серії, дорогу міні-крилату ракету з істотно обмеженим радіусом польоту.