Від «лего» на колінах до диктату умов: суб'єктність українського ОПКСьогодні офіційно озвучуються цифри: Україна забезпечує до 95% далекобійних уражень власною зброєю. Ми виробляємо тисячі дронів-перехоплювачів і ставимо рекорди в «мідлстрайках».Але чия це заслуга насправді? У новому інтерв’ю для Радіо НВ розібрав, чому ієрархія «держава-виробник» має бути перевернута.Основні тези розмови:Локалізація — це менеджерський успіх, а не державна програма. Те, що великі компанії виробляють контролери, камери та двигуни в Україні — це результат дій приватного бізнесу, який зміг об'єднати навколо себе дрібні стартапи, щоб не залежати від логістичних примх Китаю чи Заходу.Хто платить, той і власник? У Британії чи США держава фінансує R&D (розробку). В Україні виробник вкладає власний прибуток, ризикує життям під обстрілами та платить штрафи за логістичні збої. Тому спроби держави «накласти лапу» на експорт чи диктувати умови без участі у створенні продукту виглядають дивно.ОПК як гарант безпеки Європи. Ми вже не просто просимо захисту — ми готові експортувати гарантії безпеки. Те, що ми зробили в секторі дронів, можна повторити в космосі (так, космічні війська — це реальність, якщо є фінансування та правильна стратегія).Суб’єктність понад усе. Якщо приватні розробки забезпечують існування держави, держава змушена з ними рахуватися. Настав час, коли ОПК має не чекати на техзавдання (ТТЗ), а диктувати його, виходячи з реалій фронту.Висновок: Держава має стати сервісом для розробника. Нам потрібен «зелений коридор», спільний секретний документообіг та прозорі правила гри. Майбутнє сьогодні в руках тих, хто хакає небо, а не тих, хто ставить підписи в кабінетах.Повне відео розмови про ракети, дрони-перехоплювачі та «майбутнє» космічних військ дивіться тут: https://youtu.be/fY4blw_OOxo?si=6twikCKXWP4piZQY