Еволюція корисного навантаження російських ударних БПЛА. Shahed ніколи не був стабільною платформою — і в цьому не його вада, а його сутність. Він живе на постійній дрібній кутовій нестабільності. Вібрації двигуна внутрішнього згоряння, асиметрія гвинта, нерівномірний потік повітря вздовж крила. Він не «трясеться» так, щоб це було видно на відео, але він постійно рухається в мілі- та субградусах, яких більш ніж достатньо, щоб зірвати будь-яке точне наведення. До цього додається повільне, але безперервне плавання по крену і тангажу — не як маневр, а як фон. Shahed не здатен тримати вісь жорстко зафіксованою навіть кілька секунд поспіль, бо він не для цього створений.ПЗРК це система з іншої філософії. Його головка самонаведення не «дивиться», вона порівнює і підтверджує. Їй потрібен час, не мить, а кілька секунд стабільної геометрії, щоб скласти спектральний образ цілі, відкинути шум і переконатися, що перед нею не пастка і не випадковий спалах. Коли платформа постійно мікроколивається, цей процес не просто ускладнюється, він обривається і починається знову. Жорстке кріплення тут не рятує, а погіршує ситуацію, воно передає в головку всі вібрації, всі кутові збурення, весь механічний «шум» дрона. Там, де людина інстинктивно демпфує рухи плечима і тілом, прикручена труба нічого не компенсує.А все колись починалося з фалоімітатора. Потім була ракета Р-60. Тепер прикручують ПЗРК. Британські вчені нервово курять у сторонці, а інженери Алабуги старанно засвоюють бюджети. Але в цьому немає нічого смішного. Бо ворог не шкодує грошей навіть на 0,1% імовірності успіху. І саме так виглядає війна на виснаження: коли дев’ять ідей не працюють, але десята, раптом спрацює. А наше завдання, зробити так, щоб і ця десята залишилась лише картинкою для заголовків.