Сьогодні прокинулась з думками про невдоволення собою та своєю формою.Я розумію, що багатьом навіть з моїх близьких подруг здається, що я щось там накручую, але питання в тому, що тільки Я відчуваю, як ледь застібаю джинси, що нещодавно сиділи вільно, я бачу зблизька шкіру, якість якої ще в грудні була просто кардинально іншою, я бачу кожен зайвий сантиметр тощо.Я порівнюю себе з собою. І я звикла до порівнянь в стилі «було гірше, стає кожного дня дедалі краще».А наразі працює незвична схема: було краще. І тепер кожного дня я маю не йти вперед, а фактично повертати себе назад. Щоб знову опинитися в точці А, і вже аж тодіііі рухатися дійсно вперед!Сподіваюсь, я зрозуміло доношу свої думки 😁🙈Коротше кажучи, прокинулась я з цим ворохом думок, і мені не сподобалось це цькування. Адже я - свій найбільший агресор (дякую, моя люба пані психотерапевтко!), який постійно собою невдоволений. Який завжди каже: ти недо, Юль. Недостатньо струнка, недостатньо розумна, недостатньо успішна, недостатньо красива. Якщо я зараз скажу вам, що поборола цього критика, це буде брехнею. Ні. І не знаю, чи хоч колись його голос стане тихішим. Але я зробила те, що ви бачите: колаж. Для себе. Щоб показати собі - ну послухай, ти, може, собою і невдоволена, але якщо було пройдена такий шлях - може, він бодай чогось вартий? Може, ми себе похвалимо? Не цукеркою 😁 А просто подумки.Може, дамо собі шанс на розуміння - замість того, щоб прокидатись і кидатись на себе одночасно?Може, спробуємо?Може, хоча б в цьому моменті першого погляду на колаж ми будемо для себе enough?..