Один з моїх курсантів хронічно не влучав. Летіло у нього з того калаша у білий світ як в копійчину. Тобто куди завгодно, але не в мішень. Іноді прилітало в сусідні мішені, але так щоб в свою - ніт. Пробували це виправить, займалися з ним на сампо (самопідготовка на ваєнном), холостили. Троє інструкторів на одного курсанта – супер індивідуальне заняття. На холощєнії курсант вправно малював картинки прицілювання, врешті-решт ліг в правильну позицію, почав плавно обробляти спуск. Залучили до тренувань високі технології - страшний прилад із командирського ящика показував що цілиться він, куди потрібно. Але тільки виходили на рубіж – все пропало. Вітя лягав, закривав одне око піратською пов’язкою (саме ліве око він заплющити не міг) і лупашив кудись в сторону мішеней, в основному створюючи на них моральний вплив. Дірок в мішені не було…І от чергове заняття, стріляємо вправу. Декілька серій, перші пробні, крайня залікова. Вітя лагаяє, одягає свою пов’язку, цілиться, стріляє. Ніхрєна. Я важко зітхаю, трошки його поправляю, даю якісь рекомендації…Вітя також важко зітхає. Безнадьожно так. Цілиться, стріляє. Промах. А потім ВЛУЧАННЯ! І ще, і ще… Я аж не повірив. Кажу «Ану повторіть таке ще раз»Контрольна серія. Влучання, влучання, і ще… В кінці один промах. Я повертаюся назад, де в укритті перебуває решта групи і щосили кричу, так що з дерев навколо облітає пожовкле листя:«ВІТЯ!!!! ВЛУЧИВ!!!! ЧОТИРИ РАЗИ!!!!»Васторженні крики у відповідь…Колись таке було у Андрія Ґава, він же Андрей Гладнев. І він точно так же кричав про іншого курсанта. Тоді мені це було трохи дивно, але зараз я його розумію. Приємно, коли бачиш результат своєї роботи.Імена, прізвища і позивні традиційно змінені. І навіть на фото – не Вітя 😊©Евген "Джексон" Шароваров